Зі спогадів про першого міського голову Нікополя, засновнику сайту Nikopolnews та NikopolART Володимиру Заграничному вдалося відтворити його портрет.
“Я довго шукав світлину цієї людини. Мені дуже кортіло зробити його портрет. Чи вдалося мені, чи ні, то вже вам вирішувати”, написав Володимир.
Багато наших «істориків і краєзнавців» згадують його прізвище Ветчинкін. Але з телефонного довідника міста (до 1917 року) прізвище зазначене як Вітчинкін, номер телефону 121.
Зі спогадів про першого міського голову Нікополя
Дехто каже, що він не був першим міським головою. Як на мене, то це є помилка. Бо до нього були «старости», а саме у 1892-1894 роках – міщанин Михайло Філіппов, 1894-1899 – дворянин Олександр Підгурський, у 1899-1903 – купець Олексій Чепов, у 1903-1907 – знову міщанин Михайло Філіппов.
Коли у серпні 1914 року Нікополь отримав статус міста, тоді вже і почалася епоха «міського голови» а до того Нікополь очолював міський староста.
При Вітчинкіні Нікополь став називатися містом, а не містечком. Яків Федорович був міським головою з 1907-1917 роки.
Дехто стверджує, що він володів магазином жіночого одягу, але ним володіла його дружина. Його донька Лідія Яківна була вчителькою жіночого 2-х класного училища. Він сам володів різними магазинами, зокрема винно-гастрономічним. Був він купцем 1-ї гільдії. Купецькі гільдії це було своєрідним «розрядом» наявності грошей.
По міському укладу, прийнятому 1892 року, міський голова обирався міської думою. Очолити місто міг не кожен. Обирали голову з шановних осіб дворянського походження, почесних громадян та купців 1-ї гільдії, які володіли капіталом понад 10 тисяч рублів.
На той час у Нікополі проживало близько 20 тис. осіб. Слід сказати, що на той час влада на місцях не так вказувала, як більше допомагала жити. Головними турботами голови була освіта, медицина та боротьба з пожежами. З міського бюджету фінансувалися міські училища, забезпечувалася робота земських, приватних та церковно-приходських шкіл. Дума допомагала фінансами земській лікарні, перетворивши її на пристойну установу з відмінними лікарями. На подвір’ї міської думи (її будівля не зберіглася) стояла каланча, звідки велося спостереження за займанням. Останні роки правління Вітчинкіна були непростими. Перша світова війна викликала наплив до міста біженців. Їх треба було облаштувати, нагодувати. Серед біженців раз у раз спалахували інфекційні хвороби. Зростали ціни на промислові товари та продукти, яких ставало дедалі менше. Бізнес купця Вітчинкіна пішов на спад.
Після лютневої революції його змінив нікополець Ганін.
У 1918 році: після приходу у Нікополь австрійців у квітні 1918 року він знову став міським головою і залишався на цій посаді до середини листопада 1918 року. Після розгону Варти та відходом австрійських солдатів у Нікополі було обрано нову Міську Управу, і Вітчинкіна змінив на цій посаді більшовик Головко (на честь якого потім назвали вулицю).
Подальша доля Якова Вітчинкіна невідома.
АВТОР: Володимир Заграничний