На Нікопольщині з’явилася скульптура воїна-вовка. Повідомляє NikopolART.
“На історичній річці Базавлук біля народного меморіалу «Козацьке джерело» постала скульптурна композиція воїна-вовка, вовка-сіроманця, міфологічного уособлення образу козака-характерника Сірого Стаха, який і вдень і вночі охороняє дзвінке козацьке джерело, щоб його цілющої води, часом, не торкнулась ворожа каламуть”, – розповіли на сторінці Затопської Січі.
На Нікопольщині з’явилася скульптура воїна-вовка
Образ воїнів-вовків зберегли численні пам’ятки фольклору козацької доби: історичні пісні, думи, перекази і легенди. В них воїн-вовк нерозривно пов’язується з характерниками, своєрідною таємничою елітою тогочасного українського козацького військового стану і майже завжди є позитивним образом.
Автор скульптурної композиції зобразив персонаж своєї новели «Сон», яка була написана у 2013 році.
…СОН…
Присвячено світлій пам’яті Леоніда Федоровича Бурди
Якось перед самими Різдвяними святами приснився мені дивний сон, ніби в жаркий літній день зібрався я на наше, Співоче поле, навкруги ні однієї живої душі. Мене мучить спрага. І дивина, переді мною постає невеличке джерельце і початок від нього, що тихенько джюркоче стікаюче до річки Чортомлик.
Аж раптом поряд із джерелом я побачив великого, сірого, ікластого сторожового пса на прізвисько Стах. Він дуже уважно і впевнено дивився на мене своїм одним оком. Другого ока в сіромахи не було, на його місці був старий зарубцьований шрам. Весь в реп’яхах, з подертим писком, з впалих боків звисали зваляні пасма сірої шерсті, які нагадували собою стару подерту ковдру.
Я зрозумів, що Стах мав не дуже солодке життя і що частенько діставалося йому «на горіхи». Та Сірому все це було байдуже. Хоча і років йому було чимало, проте мав забіякуватий характер, на прогнуту спину і по всьому було видно, що загривок його ніколи не знай ошийника. Своєю незалежною поставою він нагадував мені сірого вовка, вовка-одинака.
Життя Сірого Стаха полягало в тому, що він охороняв дзвінке, цілюще козацьке джерело від московських скажених собак. Щоб ті, не дай Боже, маючи всім відому гнилу та підлу звичку, не притягли до нього дохлого, смердючого, московського кота.
А тому, Сірий Стах пильнує і вдень і вночі. Він частенько виє на місяць, особливо коли той буває уповні або гавкає, попереджаючи про свою присутність.
У-у-у-у-о-у, ніби заклик, котиться балками, долинами, руслом річки Чортомлик, понад могилою славного кошового Івана Сірка, сильний та зухвалий його голос.
І від того грізного, гортанного виття сіромахи наїжачуються у козаків чуби – хоч зараз до бою, а у москалів серце ховається у їх гнилий лівер.
Отак і живе Стах біля козацького джерела, роботи – не початий край, не за харчі, не за щось інше, а тому, що така доля випала від Бога.
Я прокинувся. Місяць був уповні. Надворі було видно, як вдень. А десь далеко-далеко, протяжно і хрипло вив собака. Дивний сон.
2013 рік,
с. Капулівка «Сірий Стах».