Письменниця з Нікополя Тетяна Сисоєва дала інтерв’ю всеукраїнському літературно-мистецькому журналу «VOLYA». Його оприлюднено в 4-му номері, у розділі «Кімната живих розмов».
ТЕТЯНА СИСОЄВА – викладачка англійської і німецької мов. Родом з прифронтового міста Нікополь, Дніпропетровської області, яке знаходиться за декілька кілометрів від ЗАЕС і піддається щодобовим обстрілам російською армією.
Освіту здобула у Нікопольському інституті Запорізького Національного Університету, згодом безпосередньо у Запорізькому Національному Університеті на кафедрі іноземної філології, який закінчила з відзнакою. Під час навчання брала участь у міжнародному проєкті – навчалася в Німеччині і жила у німецькій родині 1 рік.
Ще під час навчання працювала у приватних школах рідного міста викладачем, далі – на кафедрі іноземної філології Нікопольського Факультету ЗНУ, з часом продовжила працювати приватно – як ФОП. Нині займається викладацькою діяльністю, пише вірші, активно веде соціальні мережі. Жінка є натхненням і підтримкою для своїх двох дітей та чоловіка – ветерана-військовослужбовця.
-Вітаю вас, пані Тетяно, в Кімнаті живих розмов журналу «VOLYA»! Сподіваюсь, наша сьогоднішня розмова вийде дійсно живою і кожен, хто прочитає її, отримає нові знання та позитивні емоції. Нашу бесіду хотіла б розпочати з питання, що стосується вашої професійної діяльності. Чим був зумовлений вибір мов для ґрунтовного вивчення у вас особисто? Це сімейний спадок, данина тенденціям, чи щось інше?
-Вітаю вас і щиро дякую, що запросили до розмови!
Щодо вашого першого питання – думаю, багато хто погодиться, що у дитинстві чи у підлітковому віці нам не доводиться приймати глобальних свідомих рішень, тож все просто почалося з того, що мої батьки (більшою мірою – моя мама) вбачали у вивченні, на той момент, англійської неабиякі перспективи, тож я потрапила на уроки до репетитора, щоб подивитися, чи з цього щось вийде. Це вже зараз, як викладач і як автор цифрового контенту, можу мільйон разів повторювати, що якщо щось робити, то неодмінно вийде… Тоді ж сигналами про те, що усе йде за планом, були шкільні оцінки, відгук приватного вчителя, участь і призові місця у міських олімпіадах, участь у міжнародному грантовому проєкті, згодом вихід у його фінал. Мені вдавалося і виходило, хоча тоді я ще не знала, чим цей шматочок шляху продовжиться…
Пізніше – у виші, я вкотре отримувала підтвердження того, що у мене виходить, а далі…знаєте, мені здається, що трапилася величезна кількість співпадінь, які привели мене у той пойнт, де я є зараз. Іноді я говорю, що не я обрала цей шлях, а він вибрав мене.
-У яких співвідношеннях повинні бути мотивація, сила волі і системність, щоб у найкоротші строки вивчити іноземну мову, якщо людина вирішила вчити її самостійно?
-Я би тут розділила свою відповідь на три аспекти. Перше – я дуже люблю цю цитату, хоча і не знаю її автора – «Поки Мотивація неспішно пробуджується і шукає сенси для нового дня, Дисципліна вже варить каву». Тож я рахую, що треба не шукати мотивацію, бо в наших реаліях з цим можуть бути об’єктивні складнощі, а починати діяти – системно і послідовно. Мій блог, до речі, частково про це. Щодня у сторіз є контент німецькою мовою – саме на ній я спеціалізуюся. Друге – щодо найкоротших строків – це така своєрідна пастка з домішком ілюзій. Я маю на увазі, що …окей – алегорично – якщо захотіти виносити дитину за 2-3 місяці, то результат може не виправдати очікувань. Сподіваюся, читач зрозуміє, про що я. Вивчення мови, її освоєння – це певною мірою, окрім когнітивного та інтелектуального, ще і фізіологічний, нейрофізіологічний, психологічний, культурний тощо процес. Та, оскільки, я навела приклад щодо виношування дитини – вирощування чи то утворення нейронних зв’язків (з цим ми маємо справу), і цей процес не завжди піддається математичним розрахункам, бо це занадто індивідуально місцями і залежить від багатьох факторів. Строковість є відкритим питанням. Навіть рівень стресу зараз дуже впливає на когнітивну функцію і цього не можна недооцінювати. Третє – вчити мову самостійно – це абсолютно антиприродний процес, якщо чесно, нам треба добре розуміти, що мається на увазі під самостійним освоєнням і які дії можуть покращити шанси учня на позитивний результат.
-Як ви вважаєте чи можна до кінця вивчити і збагнути будь-яку мову, в тому числі рідну?
-Чи можна порахувати кожен міліметр неба? Чи океану? Знаєте, я вже на зараз у своїх поезіях іноді створюю нові слова, котрих іще немає в словниках… Мені здається, мова набагато ширше і глибше, а якщо додати кількості можливих інтерпретацій однієї думки різними читачами? Так, ми говоримо зараз про рідну мову, а з іноземною – можна цього прагнути, та впевнена, що кожен чи кожна зупиниться далеко до кінця…
–Що дає зрозуміти про свою ідентичність вивчення іноземної мови?
-Спираючись на мою відповідь на попереднє питання, думаю, що кожному учню варто спершу визначити для себе ціль чи цілі – той об’єм задач і функцій, які мають вирішуватися або реалізовуватися завдяки знанню мови.
Думаю, важко не погодитися, що сходити у німецький супермаркет, скажімо, за шоколадкою, чи піти до лікаря десь у Швейцарії без перекладача, чи бути лікарем-хірургом у команді німецьких колег і комунікувати з ними так, щоб пацієнт на операційному столі вижив, чи готуватися до співбесіди чи екзамену у Австрії, чи виступати спікером на бізнес-форумі у Німеччині – це різний рівень майстерності і підготовки. І це зараз не фантазії. Вище описані реальні кейси і запити моїх студентів/клієнтів. Тож, в залежності від поставлених задач, студент на певних етапах звіряється з самовідчуттям щодо своїх успіхів у вивченні і навколишньою реальністю. По суті, мова є, в першу чергу, інструментом комунікації і подальших звершень. Чи йде людина до цього через роль дослідника, чи учня, чи експериментатора – це вже питання саморефлексії, скоріш. Щодо своєї власної ідентичності – хтось відчуває себе героєм, бо подолав цей шлях і отримав бажаний сертифікат, наприклад, а комусь завжди недостатньо… Я б дуже хотіла, щоб студенти вчилися присвоювати собі ті навички і якості, котрі розвиваються паралельно або у процесі вивчення іноземної мови, дійсно як частину своєї ідентичності.
-Які когнітивні, особистісні та соціокультурні переваги дає вивчення іноземної мови?
-Думаю, у попередніх питаннях вже частково розкриті мої погляди на це, хоча я ніколи не вважала себе тим, чиє слово має бути єдино-авторитетним. Щодо когнітивних переваг – здається, що слово мало б бути надано науковцям. З моєї практики – колись до мене на уроки ходили лікарі, бо хотіли покращити саме когнітивну функцію і натренувати запам’ятовування і відстрочити прихід «дядечка Альцгеймера», як вони самі казали. Тобто мова сама по собі взагалі не була ціллю.
Що варто додати ще – вивчення іноземної мови відкриває багато дверей і перспектив – і у нашій країні, і далеко за її межами. Сьогодні наша мова звучить у сотнях країн, сьогодні наші люди можуть бути амбасадорами наших цінностей, сьогодні це можливо і важливо, як ніколи! Чи будуть вони виражати себе і нести важливі для нас меседжі на ламаній іспанській, чи до єдиного міліметра вивіреній і правильній німецькій? Чи робить це якусь різницю? Та, знаючи мову, вони сьогодні точно мають переваги у порівнянні з тими, хто не знає.
-Чи цікавить вас переклад чи ви надаєте перевагу навчанню інших? Що для вас головне у викладацькій діяльності і, що викликає гордість та дає стимул в освоєнні нових сфер?
-Переклад і викладання – це дві абсолютно різні спеціалізації, навіть коли ми говоримо про кафедру іноземної філології. Я знайшла себе у викладанні. Зараз у блозі @sysoieva_studio намагаюся популяризувати чи то пояснити процес вивчення іноземних мов, складнощі і проблематику, хоча у сьогоднішніх реаліях мільйонів переселенців цей процес зараз важко пере- чи недооцінити, його важливість, я маю на увазі.
У моїй діяльності основним стимулом є результат моїх студентів, не тільки на рівні практичних знань, а на рівні того, коли ці знання підтверджені здачею екзаменів, проходженням співбесід, отриманням бажаної роботи тощо. Мені здається, що мені дуже органічно пасує роль експерта саме із здачі екзаменів з іноземної мови, бо маючи за плечима десятки екзаменів, конкурсів і програм, плюс постійно здобуваючи знання у сфері психології, я знаю, як зібратися у критичній ситуації і вчу цьому інших. Коли у мого студента екзамен – це лоскоче нерви і досі, коли отримуємо прекрасний результат – це ще одна перемога. Я розумію, що певною мірою це теж не тільки про відчуття і сенси, а і про танець адреналіну і дофаміну.
Ще одна цінність, як я часто зазначаю (і це зараз дуже перегукується із тим, що я відчуваю і з поезіями) – безкомпромісно красивий Deutsch – як ціль, як шлях, як результат, і як процес – відчувати його, торкатися, артикулювати і звучати!
І те, що важливо конкретно зараз – я не хочу бути стрес-фактором для моїх студентів. Я про людський, дбайливий підхід до людей. За останні роки я маю честь працювати із сотнями людей з абсолютно різними непростими життєвими історіями. Я не прагну ще сильніше ускладнювати або тиснути. Так не має бути. Я прагну зробити процес освоєння мови максимально підтримувальним і цікавим. Навчити їх відчувати мову, як вони відчувають подих вітру на обличчі чи сонячне тепло.
-Я знаю, що війна дуже сильно змінила ваше життя, так само як і життя багатьох українців, розкажіть, що вашій сім’ї довелося пережити після 2022 року? І що вам дає силу зустрічати новий день з посмішкою?
-Відразу зазначу, що день не завжди починається з посмішки))). Іноді він іронічно починається з усвідомлення себе у спальнику десь там – між двох стін, зі звуків роботи ППО, чи звуків прольоту ракет, з капризів дітей, коли вони сваряться між собою, чи відчуття, що у тебе усе болить і немає сил чи бажання підвестися. Так точно буде чесніше.
Життя змінилося абсолютно за цей час. Для мене. Для нашої родини. Ми були вимушені з дітьми виїхати з рідного міста – з нашого Нікополя через жахливі щоденні обстріли, котрі забрали вже багато життів, котрі так багато зруйнували… Я була вимушена, як і сотні тисяч інших жінок, взяти на себе набагато більшу кількість задач і відповідальності, ніж колись несла у цьому житті, коли мій чоловік став на захист України. Я щодня 24 на 7 вела свою власну внутрішню битву, відповідала на риторичні запитання, чи ставила їх всесвіту. Ідентичність дружини Захисника, матері дітей, котра не має права на слабкість, залишила свій відбиток беззаперечно. Не знаю, чи доцільно намагатися коротко описати рутину жінки, котра чекає… Це, літературно, – дуже нелегко (великими літерами). Моя національна приналежність і ідентичність доформовувалися і доусвідомлювалися паралельно. І це не про графу у паспорті чи анкеті, це про самовідчуття і контакт із історичним і культурним контекстом. Далі я примірила на себе роль дружини важкопораненого воїна – летіти у Харків у госпіталь під каби, чи жити у шпагаті між двома містами, коли він був уже у столиці на лікуванні, а я з дітьми жила у Борисполі, триматися, щоразу чекаючи на нього з операційної – коли таких епізодів майже півтора десятки, зважитися на ще один переїзд. Взагалі – роль переселенки у чужому для себе місті. І чи стане воно рідніше, ніж рідне? Я свідомо не виїхала за кордон, знаючи мову, маючи десятки запрошень, пропозицій і варіантів. Я вдячна собі і нам, що не забракло віри, сил, рішучості. І вже тоді, коли я бодай трішки змогла розслабитися, як я це називаю – почали детонувати мої нові рими. Я мало і несерйозно писала колись, і не сприйняла цей процес, коли все почалося знову – у червні 2025, як щось серйозне, та отримую відгук і підтримку читачів у мережі, запрошення на поетичні вечори. І коли їх (віршів) вже майже 300, приходиться приймати і сприймати, бо деякі люди кажуть, що письменниця).
-Як би це парадоксально не звучало, але багатьох з нас війна змінила на краще. Які позитивні зрушення в ваше життя приніс травматичний досвід? Що ви зрозуміти про саму себе – інсайти, спостереження, висновки?
-Ми – живі. Завдяки Силам Оборони України ми маємо наше сьогодні. Завдяки цій війні, як би банально це не звучало, ми познайомилися з собою наново, ми мали можливість багато чому навчитися. Я зараз, звісно, трішки узагальнила. Цей травматичний досвід розкрив в мені дуже багато таких якостей, про які я не здогадувалася. Я точно можу сказати, пригадуючи себе під час першої пробіжки до укриття – у лютому 2022, чи першої ночівлі у бомбосховищі – я ж вже зовсім інша людина. Із найяскравішого, що мені було даровано – це сміливість, сміливість жити себе, робити вибір щодня. Це також стійкість і цікавість до життя і до людей. І у тисячний раз – це неймовірна невимовна подяка кожному і кожній, завдяки кому ми є, живі і є наша країна. Я ніколи не усвідомлювала, що настільки сильна, що настільки живо можу відчувати, переживати, співпереживати, що настільки люблю і відчуваю цей дух!
-Чи відчуваєте ви зараз повноту буття? Якщо так, то коли це відчуття було інтенсивнішим – до війни чи зараз, коли пройдено так багато випробувань?
-Абсолютно! Зараз – як ніколи до цього! До речі, і про це також точково звучать мої вірші. Здається, що зараз ми – живіше, ніж будь-коли. Можливо, це також і через те, що через певні переживання і їх інтенсивність, ти настільки часом на межі, що вибором є або згоріти або якось вибратися. Я знаю сотні жінок, це – жінки наших військових, я називаю їх недоцивільними – вони відчувають повноту буття по 15-20 днів на рік у кращому випадку. І навіть зараз, коли мій чоловік вже понад 15 місяців знаходиться на довготривалому лікуванні і тепер ми ведемо битви за доступність і інклюзивність для наших ветеранів і для наших громадян, мені болить за кожну, хто чекає, бо я знаю – як це… Тож, моя повнота буття – вона про найрізноманітніші емоції, почуття і дії. Вже зараз можемо собі дозволити, при цьому достойно приймаючи виклики долі.
–Ви активно ведете сторінки у соцмережах, який основний меседж, який ви хочете донести до ваших читачів?
-Знаєте, тут я дозволю собі показати свою, здавалось би, слабку сторону. Попри рекомендації про охоплення тощо, ведення мною соцмереж – це процес максимально інтуїтивний, місцями творчо-хаотичний. Я не виставляю собі дедлайнів, графіків і контент-планів. Основне правило – у моєму напів-професійному блозі у інстаграм @sysoieva_studio, там де планувалося про вивчення мов – там щодня має бути контент, репост німецькомовного матеріалу. Іноді – його більше суттєво, ніж українською, іноді – 50/50, іноді – менше. Та суть – у щоденній дії. Це працює у вивченні мов і у іншому, вірю, що також може дати результат. Досліджую цю теорію, до речі, також зараз, ведучи соціальні мережі. Та блог не став повною присвятою лінгвістиці, бо менше ніж за місяць, як я почала його вести, мене накрило ще і поетично хвилею, тому я поєдную у ньому і вірші і деякі події з мого життя, де я виступаю і у інших ролях. У мережі Facebook мої поезії знайшли широкий відгук, що стало для мене самої величезним сюрпризом, і коли я побачила статистику переглядів з десятками, а згодом і сотнями тисяч переглядів мого контенту – ніша, котра відкрилася сама собою…скажімо, я і зараз вчуся присвоювати таку свою роль і частину, зовсім нову, моєї ідентичності. Процитую тут сама себе: «… Воєнна лірика – сказав би хтось колись…»
Тому, виходить що, вчуся міксувати і балансувати.
-Є багато людей, які хочуть вивчити іноземну мову, але їх постійно щось зупиняє. Це саме стосується мрій і бажань, на які ніколи не вистачає часу і сил? В той же час життя не стоїть на місці і за нас його ніхто не проживе. Що ви можете порадити людям, які не можуть подолати перепони на шляху до мети і здійснення своїх заповітних бажань?
-На першу частину вашого питання я би сказала: коли, як не зараз? Хто, як не ти/ви? Поки немає рішення завжди знайдуться причини чи відмовки про час і сили. Ми ніколи не будемо молодшими, ніж зараз! Чи матимемо відносно більше сил чи здоров’я? Хтось може це гарантувати? Зараз – це все, що є.
А от щодо другої частини вашого питання. Це звучатиме зараз зухвало, як наче я все знаю, або жорстко, як наче я погрожую, та – не сумнівайтеся – якщо ви не візьмете і не проживете своє життя, то знайдуться десятки чи більше тих, хто залюбки порадять вам щось, що буде вигідно для них, натякнуть, зманіпулюють або попіклуються так, що ти і не згадаєш вже – куди йшов і чого хотів насправді… Вони залюбки, усвідомлено чи ні, з нехорошими мотивами чи з найдбайливішими і найкращими проживуть ваше життя за вас. І не буде сенсу потім шукати винних, друже, бо якщо цю партію хтось зіграє за тебе… Чи буде шанс на другу? Хто вірить у реінкарнацію – їм зараз буде не максимально страшно, але ж…
-Дякую вам, пані Тетяно, за відповіді. Сподіваюсь, що після нашої розмови, іноземні мови стануть не такими страшними для вивчення, і, можливо, приклад вашої стійкості і життєствердності надихне когось на активні дії у власному житті.
-Ох так! Надихнути когось на активні дії – це було б іще однією перемогою для мене!
Ще раз щиро дякую вам за запрошення і за дуже цікаві змістовні питання!
Розмову вела Бахтурова Катерина
фото зі сторінки Тетяни Сисоєвої у “Фейсбук”
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net