22 листопада – День пам’яті жертв голодоморів

Голодомор 1932-1933 рр. – одна з найтрагічніших сторінок в історії українського народу, але він тривалий час не визнавався у світі через політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. не був явищем випадковим, спричиненим посухою, неврожаєм або іншими природними чинниками. Він виник внаслідок цілеспрямованої політики радянського уряду в ході утвердження більшовицьких, зокрема Сталінських, методів розбудови держави. Одним із головних завдань у цьому напрямку була колективізація.

Перші сільгоспартілі і комуни створювалися на Нікопольщині на початку 20-х років. Такими були артіль «Червоний хлібороб», «Незаможник», «Трудівник поля» та інші.

З кожним роком господарства артілей і комун зростало, зростала кількість сімей, техніки, худоби, тощо. Але для виконання грандіозних планів більшовиків цього було замало.

У боротьбі за колективізацію допомагали і двадцятип’ятитисячники, комітети незаможних селян, комісії по розкуркуленню. Свою роботу вони вели в умовах класової боротьби проти куркулів, які чинили опір соціалістичній перебудові сільського господарства.

Районні партійні органи намагалися отримати повний контроль над колгоспами і виконати головне завдання партії – забезпечити план по збору хліба.

Заклики до усуспільнення майна і вступу до колгоспів не були дуже популярними на селі і не забезпечували хлібоздачу. Тоді органи влади почали керуватись законом про виконання плану за рахунок заможних селян. Почали діяти бригади по вилученню продовольства. Ці бригади вишукували серед селян, у кого що можна конфіскувати, таврували людей як куркулів та ворогів народу. Забирали не тільки врожай хліба, могли конфіскувати все майно і навіть дім, а так звані куркульські сім’ї виселяли, далеко за межі України. Були випадки, коли дехто відмовлявся від батьків, родичів, щоб уникнути засудження і таборів.

Звичайно протиправні дії викликали невдоволення людей. Селяни створювали загони протипартійних активістів. На противагу їм органи влади формували комсомольські загони. Внаслідок такого протистояння у 1933 році було вбито Д. Семенюк – активістку бригади по розкуркуленню. По справі цього вбивства було засуджено 11 чоловік.

На Нікопольщині було розкуркулено близько 5 тис. селян, з яких половина загинула у вигнанні.

У 1932 році на тих, хто виступав проти непомірних норм хлібоздачі почалися гоніння, їх таврували як саботажників і куркулів. Комуністів виключали з лав партії. Заклики селян до справедливого розподілу хліба, також розцінювалися, як куркульська думка.

В цей же час започаткували «Червону дошку» для колгоспів-передовиків, «Чорну дошку» – для тих, хто не виконував хлібоздачу. Територія сіл, які потрапляли на «Чорну дошку» блокувалася, туди припинялося підвезення продовольства. Такими в Нікопольському районі були артіль «Шахтар», «Шлях Леніна», «Червоний партизан» тощо.

У серпні 1932 року вийшов сумнозвісний Указ Президії ВЦВК СРСР, який увійшов в історію як «закон про п’ять колосків». Тільки за 5 місяців його дії, за цим указом було засуджено 56 тис. чоловік, з них 2 тис.чоловік – до смерті.

Виїзними сесіями Нікопольського нарсуду за «розбазарювання» збіжжя засуджувалися жителі Шолохово, Борисівки, Високого. У Покровській та Новомиколаївській сільрадах покарали жінок. В Червоногригорівці за крадіжку хліба навіть розстріляли людину, більшість було засуджено до 10 років перебування в таборах.

В результаті примусового вилучення хліба в селах району розпочався масовий голод. Відзначалося зростання тяжких захворювань, пов’язаних з голодом. Від голоду в Нікополі загинуло 809 чоловік, а в Нікопольському районі 3330 чоловік.

Багато хто з селян аби врятуватися від голоду йшли працювати на виробничі підприємства, шахти, будівництво ПТЗ, де платили мізерну зарплатню і давали пайок.

У вересні 1933 р. було зібрано 100% врожаю. Голод та репресії сприяли завершенню колективізації. А комуністична пропаганда проголосила 1933 рік – роком великих перемог. Колективізація на Нікопольщині була виконана на 100%. Головна мета партії була досягнута – голодом та репресіями українців приведено до покори.

В Україні від голоду 1932-1933 рр. загинули мільйони людей. В різні часи дослідники називали кількість втрат від Голодомору від 3 до 10 млн. українців. Нажаль точну кількість встановити неможливо. Питання висвітлення і дослідження теми Голодомору залишається актуальним і сьогодні, адже це насправді була масштабна гуманітарна катастрофа.

Вічна пам’ять жертвам злочинного більшовицького режиму!