1775 рік – 250 років від часу ліквідації Запорозької Січі Російською імперією. Після російсько-турецької війни 1768-1774 років.
Російська імперія отримала від Османської імперії під свою владу володіння землі з фортецею Очаків між гирлами рік Південний Буг та Дніпро. Кримське ханство було оголошене незалежним від Туреччини. Військо Запорозьке Низове, яке втратило половину свого складу із 12 тисяч козаків і старшин було відправлене частково на Січ на р.Підпільна, де вона була заснована у 1734 р., частково на відпочинок у правобережні і лівобережні паланки (райони) Запорожжя.
За ініціативи фаворита Катерини ІІ – графа Г.Потьомкіна 7 травня 1775 р. уряд Російської імперії ухвалив таємне рішення про атакування Січі, захоплення повністю земель запорозьких козаків й арешт кошової старшини.
Територія Війська Запорозького на Дніпрі мала площу близько 80,5 тис.кв.км і була єдиною в Україні, де після ліквідації гетьманського козацького устрою на її лівобережжі у 1764 р. було відсутнє російське імперське управління. Влада козаків базувалася на засадах обмеженої, але реальної військово-політичної демократії. Автономна козацька республіка підтримувала національно-визвольний рух українського народу, надаючи місце для життя і праці, всім, хто не бажав бути у кріпосному рабстві. Вільнонаймана праця козаків та посполитих Війська Запорозького Низового була несумісна з устроєм Російської імперії.
У стислий час російське військове командування підготувало план операції по захопленню Запорожжя. Стотисячну російську армію, що була на його кордонах розділили на п’ять колон, кожна з яких мала завдання окупації певної частини правобережжя і лівобережжя Запорожжя.
25 травня 1775 року (за ст.ст.) російські війська виступили у похід під приводом передислокації через Запорожжя на південь Російської імперії. Протягом кількох днів вони захопили паланкові центри запорозьких козаків та їхні території і просувались на Січ – столицю Війська Запорозького Низового. Вона уявляла собою місто-фортецю із земляним валом у кілька метрів висоти, на території якої у 35-40 га були Січова церква, майдан, будинки старшин, пушкарня, 38 куренів із подвір’ями де були комори, стайні тощо. Під захистом Січі були 500 хат і куренів її передмістя.
250 років від часу ліквідації Запорозької Січі
4 червня 1775 року (за ст.ст.) передові частини першої колони російської армії на чолі з генералом П.Текелі у складі двох драгунських, двох гусарських, п’яти піхотних, п’яти донських козацьких полків підійшли до Січі, блокували всі шляхи до неї та з’єдналися із гарнізоном російського Новосіченського ретраншементу. На Січ, залога якої нараховувала 3000 козаків були наведені російські гармати
На Січовому майдані відбулась остання козацька військова рада. Більшість її учасників – представники незаможного козацтва були за те, щоб дати бій російським військам і захистити Січ. Однак представники заможного козацтва були проти опору. Січове духовенство звернулося з проханням до козацької ради не проливати крові у дні святкування Християнської Трійці і це стало вирішальним у рішенні козаків не чинити опору. Старшина Запорозької Січі направила делегацію до генерала П.Текелі повідомити про її капітуляцію.
До січової фортеці були введені російські війська, які захопиди військову канцелярію з архівом, скарбницю з 150 тис. карбованців, пушкарню із зброєю. Кошову старшину – отамана Петра Калнишевського, писаря Івана Глобу, суддю Павла Головатого було арештовано і взято під варту російським караулом.
Не знаючи про ці події, на допомогу до Січі вирушив сформований на території Запорожжя загін запорожців та калмиків. По дорозі вони потрапили в засідку російських військ і були розгромлені. Частина козаків захоплених в полон була закатована на смерть, частина – відправлена в Сибір на заслання.
Запорожжя опинилося повністю під владою Російської імперії. Її правобережні землі було включено до складу Новоросійської губернії, а лівобережжя – до Азовської губернії. Терміново, під загрозою застосування зброї було проведено перепис населення. Більше 100 тис. жителів Запорожжя опинились під владою російських поміщиків, які забрали у свою власність їх землі. Рятуючись від лихої долі кріпаків, частина селян і значна частина козаків Війська Запорозького Низового – близько 5000 чол. покинули свої курені і хати у містечках, селах та зимівниках і пішли до турецьких володінь.
Російський військовий трибунал засудив кошову старшину Запорозької Січі до смертної кари за державну зраду. Однак Катерина ІІ змінила їм вирок на довічне ув’язнення в православних монастирях: П.Калнишевського – до Соловецького, І.Глобу – Тобольського, П.Головатого – Туруханського. Генерал П.Текелі з командами провів арешти значної кількості козацької старшини з конфіскацією майна.
3 серпня 1775 року (за ст.ст.) Катерина ІІ оприлюднила Маніфест, який оголосив про знищення Запорозької Січі із забороною її згадувати. Згодом місто-фортеця Січ була перейменована на Покровськ, а її курені – «избами».
Завершився 40-річний і останній період існування запорозького козацтва на Дніпрі, а разом з ним припинила існування Українська Козацька Держава, започаткована у Микитинській Запорозькій Січі гетьманом Богданом Хмельницьким у 1648 р. Та державний період історії українського народу козацької доби України назавжди залишився в його пам’яті, літописі українського державотворення і надихав майбутні покоління на боротьбу за волю України.
заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею
з наукової роботи, кандидат історичних наук
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net