Любовна лірика від письменника з Марганця Сергія Рубана. Повідомляє NikopolART.
Ти хочеш її зустріти не тільки у снах.
Ти хочеш її торкатись не тільки в уяві…
Та Доля твоя сміється із тебе лукаво,
Мовляв, мрій не мрій – на карті відмічено шлях!
Дорога життя спланована на небесах,
Всі вигини і узбіччя накреслені чітко…
У руку твою Самотність давно вклала мітку!
Пробач, то брехня, що майбутнє в твоїх руках…
І Долю якщо удасться тобі надурить,
І Небо на це заплющить притомлені очі…
А що, як вона до тебе торкатись не хоче?
Чи певен ти, що тобою вона також снить’?…
(“снити” – бачить уві сні)
15.11.2023 р
***
Не переймайся, я теж не любив…
Просто колись двох нас пристрасть накрила!
Не від кохання росли наші крила,
Не від любові несли нас вітрила,
І не для нас солов’їний був спів!
Просто співпало, мабуть, так бува…
Та я тобі присягаюся щиро,
Що до останнього в диво я вірив,
Що один одним напившись у міру,
Вразить Амур нас обох наповал.
Певно, й летіла жадана стріла!
Та наші груди бронею закриті,
І не впускали у серце ми літо,
Мов безпритульні блукали по світу…
Тож, не тримаю тебе я, мала!
Ні, все нормально, і жодних образ!
Хто зна, чи ми заслужили на щастя?
Спробувать варто, а може удасться
Зменшити чорне у долі смугастій?
Що як любов десь чекає на нас?
А як зіб’єшся з дороги – дзвони!
Нудно не буде, тобі обіцяю:
Знову по лезу і знову по краю…
Може, без тебе і я заблукаю?
Може, дійду від стіни до стіни?..
Й точно ми не попадемо до Раю…
28.09.2023 р.
Сергій Рубан – любовна лірика
***
Я зачиню вікно в холодну осінь,
Нехай іще для нас побуде літо…
Так хочеться теплом твого волосся
Хоч трохи серце зболене погріти…Тепло палких обіймів, губ жаданих,
Очей, що ніжно заглядали в душу,
І голос твій, що так до себе манить,
Колись назавжди я забути мушу…
Нехай іще для нас побуде літо…
Так хочеться теплом твого волосся
Хоч трохи серце зболене погріти…Тепло палких обіймів, губ жаданих,
Очей, що ніжно заглядали в душу,
І голос твій, що так до себе манить,
Колись назавжди я забути мушу…
Колись забуду… Та, давай, не зараз…
Іще не час… Здавило болем скроні…
Хтось прошептав: «Ти їй давно не пара…»
Короткими гудками в телефоні…
У вальсі листя сумно закружляло,
Чогось у серці плакала гітара…
А холод розчахнув вікно зухвало…
І хтось усе шептав, що ми не пара…
01.09.2021 р.
***
Хто придумав розлуку, хто винайшов це покарання?
Чаклуни, злі богині чи орден лихих тамплієрів?
Дошматовують тіло безжальні круки-мародери,
На десерт залишивши уламки душі і кохання…
Це була добра казка, чому ж у кінці нещасливо?
Де те світло, що завжди у казці приходить на захист?
І якщо є круки, то чому не придумана птаха,
Яка здатна на диво, яку подолать неможливо?
Без вагань на жертовник усе, що було, навіть, більше!
Та утішливий приз – це лиш спогад нечітко-розмитий…
Час єхидно й квапливо планує, як це пережити.
Тільки криком безжальним кричить назавжди мертва тиша.
23.10.2023 р.