NikopolART пропонує прочитати Вам розповідь “Розмова з Янголом”.
Люди, вони, завжди, мріють бути щасливими… У цьому вони бачать сенс свого життя. І з цим важко посперечатися.
Але…
Ось уяви! До тебе хтось прилетів. Може інопланетянин, а може, й ні…, але тільки не я! – Стрепенулася мій Янгол Оленка. – Так от… Ось вони прилетіли, і сказали тобі, збирай свою валізку, сходинка поїзда, купе СВ, а наступна зупинка – щастя….
І чим ти завантажиш свою валізу? Ну шмотки – це зрозуміло…, гаманець з кредитками так саме…, права на машину – це святе …, А що ще?
Ах так, друзів своїх перебираєш – цього візьму, а цього залишу… З жінками – та сама халепа…
І ось…, потяг ледь чутно підійшов до перону вокзала, провідниця відчинила тобі двері. І ти, зітхнувши на повні груди, тягнучи свою валізу, радісно вигукнув!
– Ось воно щастя…!
І ось, ти, зі своєю валізою щастя, стоїш на порожньому пероні… І ніхто тебе не зустрічає! Жоден твій друг, якого ти, необачно образив. Ні та жінка, якій ти, навіть не посміхнувся.
А з твоєї валізи – писк і вереск…. – Відчиняй! Ми теж бажаемо твого щастя!
І ось тоді, ти, нарешті, розумієш… – Як твоє очікуване щастя, ти самостійно, своїми словами, вчинками та діями… Перетворив на своє нещастя!
Оповідання: Розмова з Янголом
Є таке африканське прислів’я, чому африканське, – а тому, що персонажів цієї притчі, ти навряд чи зустрінеш на вулицях свого міста…. – посміхнулася мій Янгол. – Так ось, я нагадую тобі її зміст:
– “Собака дивиться на ціпок, а лев на того, хто його кинув”.
До речі, коли ти починаєш розуміти її зміст, тобі стає набагато легше жити. А ось тепер, про головне!
Хоча, – лукавий прищур мого Янгола – Оленки, знову блиснув чаклунською веселкою.
– Я тобі нагадаю прислів’я, яке ти, мені ж і розповів.
Пам’ятаєш наші минулі розмови? Так от… Якщо ти підзабув, не велика втрата! Я все добре пам’ятаю! А ось тепер – про головне! Якось, прогулюючись тихою весняною вуличкою і годуючи безхатню собаку, ти промовив….
– Люди діляться на три категорії. Майже всі люди…
Є люди – вони, як собака… Погладивши яку, ти набуваєш друга на все життя.
Є люди – вони як коти… Погодувавши яких, тобі, вельмишановно дозволять погладити їх також.
А є люди – вони як голуби… Навіть якщо ти почнеш годувати їх з своєї долоні, вони все одно, обсерять твою автівку…
Так от, тепер питання, вже тільки до тебе! – А чи варто, для здобуття свого щастя, сідати у поїзд, і їхати, за тридев’ять країн?
А може краще, про всяк випадок, домашнього дракона придбати… Тобто – об’єднати три в одному?
АВТОР: Олег Ольгин