Читайте на сайті NikopolART розповідь “Бібліотекар”, яку написав Олег Ольгин.
… Пляж був порожній, поодинока пара, чоловік та жіночка, неспішно прогулювались вдалені. А так, тиша і спокій. На відкритій веранді кафешки, ми були майже єдині відвідувачі.
– Ось поміркуй! – мій співрозмовник, розташувавшись у своєму кріслі, неспішно відновлював в’язь нашої бесіди.
– Що діяти, якщо тобі подобається людина, а ти їй не дуже… Втім, можу піти і від протилежного! Ти комусь подобаєшся, а вона тобі…, ну гаразд, не продовжуватиму…
Ні, найпростіше закритися фразою, – я не долар, що всім подобається… До речі, першоджерело цієї фрази, російський емігрант та письменник Іван Бунін. Коли він отримав нобелівську премію, на ті часи, не таку вже й велику. Він і вимовив ці слова, передбачливо замінивши слово долар на поняття «червонець».
І він мав рацію – нам не обов’язково подобатися людям, які прагнуть отримати від нас свої дивиденти…, і немає нічого жахливого навіть у тому, якщо ми подобаємося зовсім невеличкому колу людей!
– Але, – я заперечив своєму співрозмовнику, – як сумно чути від людей, ось такі вигуки: – Ну як він може так: – одягатися, думати, говорити, поводитися! (Необхідний вигук – підкресли!)
– Гаразд, відповім, – посміхнувся Старий Бібліотекар, – але, перш за все – замислися… Звичайно, є, а правильніше буде казати – бувають люди, в голові яких не вкладається, що хтось може від них відрізнятися. Як і не відповідати їхнім очікуванням… Проте, через це, – у них може виникнути ворожість, холодність, занепокоєність… Хоча, причина усьому – проста розбіжність!
Ну, сам розмірковуй! Кожна людина, яка вітається з тобою – цілком може бути доброзичливою. А буває і таке, що навпаки! Навіть дуже недоброзичливою…
Що до цього додати! При такому розкладі – ніякі там, ваги Феміди, не дадуть тобі вірної оцінки! Адже – межа проміж добром і злом – таке тонке поняття…
Ось тому, щоб зустріч з людьми, які тобі не до вподоби, не перетворювалася на шекспірівську трагедію: – замислися!
– Про що?
Я так захопився нашою розмовою, що навіть трохи відсунув пляшку з коньячком. На який Митрич, постійно кидав свій швидкоплинний погляд. Старий Бібліотекар, тільки посміхнувшись, на мої протиправні дії, неквапливо промовив…
– А що ти знаєш про гештальт – терапію? Ну, звичайно, крім того, що це дбайливе ставлення до своїх потреб…
– Та мабуть, тільки те, що сьогодні, лише ледачий, не вживає цього терміну…
– Отож! – посміхнувся Старий Бібліотекар! – До речі! – сенс гештальт – терапії, ось у цьому вислові: – “Я роблю свою справу, і ти робиш свою справу. Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням, і ти в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм. Ти це ти. Я це я. І якщо нам довелося знайти одне одного – це чудово. А якщо ні… Таке життя!”
Розповідь “Бібліотекар”
Хоча – остання фраза – це мій особистий внесок, у працю всяких там психотерапевтів… – самовдоволено посміхнувся Митрич – А знаєш чому? А тому, що немає універсальних ліків, які допомагають кожному. Люди різні! І відмінності між нами – це ворожість або доброзичливість до іншої людини. Втім, це є абсолютно природнє явище. Як і бажання посміхатися іншій людині, це також – природнє явище, хоча і рідкісне…
– І який висновок з таких міркувань? – розсміявся я …
– Передбачуваний! – відповів Старий Бібліотекар. – Та й не лише висновок, а й повчання. Тим людям, які мають бажання вигукувати, тобі в спину: – Як це ти, можеш так одягатися, розмовляти і чинити! (необхідне підкресли…)
А тобі, заць на ці вигуки! Тобі – треба йти своєю стежиною і бути щасливим! До речі, зазвичай, тобі ніколи не треба намагатися, когось направляти і виправляти.
Втім, люди різні! Одні йдуть на північ, а ми на південь, і в цьому немає жодних непорозумінь… Ось тобі і весь гештальт…
А якщо нам доводиться перетинатися, то важливо приймати відмінності та розбіжності один одного і не робити з цього привід для суперечки або конфліктів.
Адже порозуміння завжди починається зі слів: – Мені можна…
Мені нічого не рано і ніколи не пізно. У моєму житті все вчасно.
Мені можна плакати, коли всі сміються і стояти, коли всі кудись йдуть.
Так, до речі, – посміхнувся Старий Бібліотекар, – Кохання, також, завжди починається зі слів – Мені можна…
Щось ми розмовою захопилися, – не замовкав мій співрозмовник, – а чарки пусті, тож прийшов час їх наповнити! А то, яка там дискусія, без пляшечки старого доброго Hennessy…