Розповідь «Бесіди зі Старим Бібліотекарем» написав письменник з Нікополя Олег Ольгин.
Розповідає NikopolART.
На вулиці, по літньому теплий дощик, задиркувато постукував по віконцю. Я, сидячі в кріслі, редагував рукопис, а Митрич, вдивляючись в монітор комп’ютера, прислухався до міркувань якогось там блогера…
Несподівано, відірвавши свій погляд від комп’ютера, Старий Библиотекар, звернувся до мене:
– Ось відповіси мені, як ти міркуєш, а в чому сенс життєвої вдачі?
– Вдалі рішення. – не замислюючись відповів я.
– А звідки вони беруться оті самі вдалі рішення?
– Досвід! – миттєво відповів я.
– А звідки тоді береться досвід? – посміхнувся Митрич…
– З невдалих рішень! – розсміявся я.
– Ось про це і поговоримо, задоволено посміхнувся, мій співрозмовник. – У молодості, ми живемо очікуванням майбутніх успіхів. І тобі здається, що весь світ посміхається тільки тобі… А потім, ми дорослішаємо. Так, тільки з віком ми розуміємо, що в цьому світі можна хоч якось жити, тільки за однієї неодмінної умови: – Треба зрозуміти, що егоїзм – це природня властивість людини.
Ось, наприклад, ти вимагаєш безкорисливості від інших! Чи я не правий? Але ж твоя вимога, нічим не обґрунтована! А знаєш чому? Тобі бажано, щоб хтось пожертвував своїми бажаннями заради твоїх бажань. А з якого дива?
Я спробував заперечити, але Митрич, не дозволив мені й слова вимовити.
– А ось тепер, – безапеляційним тоном, продовжив мій співрозмовник, – перш ніж когось звинувачувати в егоїзмі, давай замислимося.
Коли ти погоджуєшся з думкою, що кожна людина, живе тільки для себе, ти стаєш значно побажливіше ставитися і до своїх друзів, і до байдужих твоєму серцю людей!
А знаєш чому? Ти починаєш їх поважати! І, як наслідок, люди, перестають обманювати твої надії!
– Тому, – засміявся я, – не варто попереджати людину, про якусь халепу… Тим більш, що вона в неї, все одно вляпається. А потім ще звинуватить тебе в тому, що ти їй “накаркав”…
– Я тобі цього не казав, – посміхнувся мій співрозмовник, – таке рішення тільки тобі приймати! Але, у будь-якому випадку, не ухвалюй остаточних рішень…
Хоча б тому, що ти вже розумієш, що твій егоїзм – це тільки твій головний біль. І ось коли ти починаєш це розуміти, ти розумієш, що наш егоїзм, як і наша людяність, по суті, це лише дві сторони однієї медалі. Це те, що ми робимо, коли ніхто не дивиться на нас. До речі, як наша душевність і байдужімть. Втім, як мит’єва пристрість і щире кохання…
Нарешті, як неочікуваній дощик, який на деякий час, затьмарює літнє сонечко…
Що тут поробиш – на світі все має свій сенс, як не крути…
фото Nikopolnews
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net