Пішов з життя старожил Нікополя Олег Тадеушович Прибиль. Чоловіку було 87 років.
Сумну новину повідомив Руслан Бальва. NikopolART пропонує його розповідь про Олега Тадеушовича.
Вчора минуло дев’ять днів, як завершив свій земний шлях Олег Тадеушович Прибиль. Досі важко висловлюватись. Скорботно. Хоч він і прожив довге, повноцінне, змістовне та достойне життя. (воно обірвалось трохи більш ніж за два тижні після його 87-річчя). Великий сум. Складно зараз зібрати докупи слова, всі вони здаються зайвими і водночас (чи разом с тим) неповними. Взагалі якось нелегко ділитись спогадами чи емоціями. Щось не висловлюються вони належним чином… але і є внутрішня потреба спробувати вшанувати добру пам’ять цієї світлої людини хоча б таким, можливо, дещо поверховим незграбним дописом.
Для мене зі смертю Тадеушовича відійшла ціла епоха. Спілкуючись з ним, можна було наживо доторкнутися до тієї далекої повоєнної пори дітей тої вже давно минулої Другої світової війни. Тепер все. Вже так не доторкнешся. Ті часи для мене відтепер існують лише в архівах, книжках, письмових та кінохроніках, на бездушних текстових, друкованих, аудіо та відеоносіях. А не в живих людях. Ще одне покоління відійшло.
Олег Тадеушович був надзвичайно світлою, життєлюбною, доброю, завжди позитивно налаштованою, чуйною людиною. Він був завжди привітним до оточуючих, уважним до інших. При зустрічі з будь-ким (а знайомих у нього було, певно, пів міста) він обов’язково поцікавився б вашими справами та ваших рідних і близьких. Якщо у когось виникали проблеми, він завжди був готовий відгукнутися та допомогти.
Завжди активний. Життєрадісний. Великий оптиміст, який ніколи в житті й ні на що не скаржився. Навіть коли в останній час здоров’я вже почало серйозно підводити, він намагався не подавати виду. Все в нього було завжди добре і гаразд, хоч з вигляду, чи по голосу під час телефонної розмови, іноді вже відчувалося, що насправді все не так вже й добре. Та все одно неодмінно чуєш від нього щось типу:
“Не переймайся, все добре, це поклали до лікарні лише на планове обстеження, , т.м. про всяк випадок, для профілактики, все ж таки вік як-ні-як, а почуваюсь бадьоро, все чудово, персонал відмінний, а в палату яку поклали – хороми! А вид з вікна який, просто шикарний!”
І ось так зі слів Тадеушевича виглядало, що ніби він потрапив не до звичайної районної лікарні, а щонайменше до палацу якогось еміратського шейха. Куди там усім цим майстрам позитивного мислення і світосприйняття до Олега Тадеушовича!
Тадеушович був всебічно розвиненою людиною з широким кругозором та колом інтересів. З дитинства він займався музикою, а в підлітково-юнацькому віці серйозно спортивною гімнастикою і мав значні успіхи, проте випадкова травма в студентські роки не дозволила йому далі піти по стежці професійного спорту. Він захоплювався літературою, історією своєї родини, рідного міста, України та загалом всесвітньою історією. Олег Тадеушович був справжнім книголюбом, фотолюбителем, мисливцем (згадується його вірна спанієль Веста та затишний мисливський куточок, облаштований на горищі) та просто не перелічити усіх його захоплень і інтересів. Навіть робота, напевно, входила в цей перелік, адже хто б працював б на роботі яка тобі не до душі аж до 82 років? Думаю, не так вже багато людей можуть похвалитися майже 60-річним трудовим стажем на одному місці.
Історичні світлини і старожил Нікополя Олег Тадеушович
Є ще така маловідома для широкого загалу деталь, пов’язана саме з тими історичними світлинами нашого міста, які ми всі добре знаємо завдяки краєзнавцю та колезі по роботі на заводі Леоніду Колеснику. Мав свою роль до збереження та оприлюднення цих світлин і Олег Тадеушович, а значна частина з тих фотографій була з його особистого родинного фотоархіву. Справа в тому, що колись давно Олег Тадеушович в себе в ЕТЛ, де працював організував і фотолабораторію. І вона з часом, ще задовго до появи не лише місцевих історичних інтернет-ресурсів, а й взагалі до створення глобальної мережі Інтернет, ця фотолабораторія стала таким собі місцем де акумулювалися, множилися цінні історичні фото, які потім розповсюджувались серед тих, хто цікавився минулим міста. Лише в ті далекі часи це відбувалося не через численні інтернет-ресурси, як зараз, а на фотопапері з рук в руки. Олег Тадеушович просто дарував ці фотознімки усім бажаючим. (Окрім історичних світлин, звичайно, там також друкувалися абсолютно різні світлини співробітників електротехнічна лабораторії заводу, їхні моменти з життя, відпочинку, роботи та побуту).
Сам Олег Тадеушович, як старожил міста, охоче ділився своїми спогадами та знаннями про минуле Нікополя й не лише в особистих розмовах (хоча переважно саме в них) з друзями та знайомими. Але бувало, що він спілкувався-ділився і з редакціями газет чи іншими представниками засобів масової інформації. На жаль, у мережі нашвидкуруч мені вдалося знайти лише один такий приклад, хоча мало б бути більше. Принаймні, щось мало б бути й на ресурсі БІЦ “Слово”, але, на превеликий жаль, там я нічого не знаходжу. Дуже шкода, якщо представники БІЦ не зафіксували свої розмови з Олегом Тадеушовичем.
Є в мережі ще така невеличка згадка, просто як маленький приклад небайдужості і активної позиції Олега Тадеушовича в справі збереження історичної спадщини міста.
Ох. Задовгий допис вийшов, хоч ще нічого так особисто і не сказано. Тай всі хто знав Олега Тадеушовича, знають якою доброю він був людиною. Нам лишається по мірі наших можливостей брати його за приклад і старатись виконувати його щось типу девізу-настанови: “бути міцними, здоровими, ніколи не зневірюватись і завжди радіти життю”.
Закінчити цей допис хочеться ще одним лаконічним висловом, який з вуст Олега Тадеушовича звучав більше навіть не як просто побажання, а як впевнене ствердження:
– Бути добру!
Вічна і світла тобі пам’ять Олегу Тадеушовичу!
АВТОР: Руслан Бальва
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net