12 листопада, у Всесвітній день балету своїми спогадами по балетну студію ДК ЮТЗ у Нікополі Єлизавета Катрич.
NikopolART пропонує спогади Єлизавети.
***
Наша хореографічна студія розташовувалася у лівому крилі Будинку культури НПТЗ, на другому поверсі (нині там більярдний зал “Еліт-Клубу”).
Біля входу стояв високий столик із програвачем та самоваром, а праворуч – дві невеличкі комірчини-тренерські. Дальня стіна була суціль у дзеркалах, а вздовж трьох інших тягнувся хореографічний станок – ті самі дві дерев’яні жердини, які ви бачите на фото зі мною.
У дальній стіні були двері до роздягальні. Вона була унікальна: три платформи між сходовими маршами, що вели вниз, і на кожній платформі стояли банкетки та вішалки. Саме тут завжди пахло вогкістю й суперництвом. Я не любила це місце. Воно чітко розподіляло юних балерин за здібностями, і мої ніколи не сягали рівня “верхньої платформи”.
У Нікополі діяла балетна студія
Не скажу, що я була безнадійна, але мій рівень завжди залишався “другим складом”, а сольні партії діставалися лише тоді, коли вимагалося, щоб солювали відразу всі учасники постановки.
Та попри все, я була під владою цього чарівного балетного світу. Обожнювала посиденьки з дівчатками на матах, які лежали пластом у лівому кутку нашої зали. Мені подобався нехитрий репертуар нашого акомпаніатора на піаніно. А особливе захоплення викликали лекції Ніни Микитівни Бородіної. Ми дізнавалися про класичну школу балету, хореографічні постановки, великих артистів і музику. Нам давали до рук величезні подарункові фоліанти з барвистими фотографіями знаменитих балетних вистав, і ці книги мене просто зачаровували.
Під час занять я любила стояти за станком біля вікна, що виходило у перестиль будівлі, якраз навпроти каси. І споглядання різношерстої публіки, яка приходила за квітками, робило частину заняття “за станком” хоч трохи цікавішою.
І зовсім дивовижна практика: нас навчали масажу ашіацу (тепер я знаю, що він так називається) – масажу, при якому людина ходить по спині іншої. Для нас, дітей, це було дуже весело і надзвичайно приємно.
Дивна це була спільнота! Вона дала мені стільки переживань і комплексів, скільки й незвичайних знань, умінь, радощів та комунікативного досвіду, що я досі не можу визначитися, як до неї ставитися.
АВТОР: Єлизавета Катрич
Ці дві фотографії були зроблені у далекому 1987р. для газети “Нікопольська правда”, але до мене потрапили “по блату”, через прямий родинний зв’язок з журналісткою. А світлина з будівлею БК НПТЗ запозичена з групи “Нікополь ІСТОРИЧНИЙ” з допису Svetlana Sulimenko.
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net