Незвичайна подорож

Нам розповідають про минуле на уроках Історії. Ми можемо почуте про давні часи з телепередач та прочитати у книжках. Багато інформації можна знайти у Світовому павутинні – Інтернеті. Але цього року я отримала незвичайний подарунок – можливість доторкнутися до Історії. Я здійснила подорож у минуле, повернулась у наш час та побачила, як народжується Нова Історія. Як це можливо? Я вам розповім.

Я приєдналася до екскурсії для художників-скульпторів по історичним місцям мого рідного краю. Дуже невеликої кількості мешканців Нікополя відоме, що наше місто розташоване саме там, де колись існувало Велике Скіфське царство. Безліч курганів(скіфських поховань) знаходилось саме там, де всі ми живемо зараз. Деякі з них були дослідженні, деякі залишились недоторканними та їх зрівняли з землею. Саме до курганів, які залишились ми вирушили. Біля Нікополя ще досі існує курган Деметри. Це – жіночий курган. У ньому похована жінка-воїн. Коли я здійнялася на його верхівку, мов струм пробіг по моєму тілу та вітер почав віяти мені в обличчя. Зараз навколо кургану висаджено багато соняшнику. Ця квітка сонця супроводжує сон незвичайної жінки.

Наступний курган – Соболева могила. Це було поховання Верховного жерця скіфів – Анарея. Як і у багатьох курганів тут було знайдено безліч золотих прикрас та виробів. Але особисто для мене найцікавішим було б кістяне веретено – символ Верховної Влади. Від моєї прабабусі мені відомо, що у деяких шаманів Алтаю, також були подібні веретена. Де зараз знаходиться цей магічний символ? Цікаво було б прочитати візерунки на ньому…

Далі ми вирушили до незвичайних природних місць поблизу Нікополя. Величезні чорні камені виступають скрізь землю. Це стопи Агрімпаси – богині любові скіфів. По легенді, там, де босі стопи Агрімпаси торкнулися землі, з’явилися ці камені. Навкруги них завжди росте чабрець – улюблена рослина богині.

Наступна зупинка – Гранітний кар’єр. Для своїх потреб люди почали видобувати цей природний камінь ще у 19 сторіччі. Але у наш час людина бере від природи більше, ніж їй потрібно. Земля стогне, коли у неї занурюється бур, коли глибокі рани утворюються на її поверхні.

Остання зупинка – Шолоховський водоспад, єдиний рівнинний водоспад у Європі. Скупчення каменів утворюють пороги та чаші для купання. Гуркіт води, подекуди бурхливої, подекуди повільної, відбивають скелі навкруги водоспаду. Ці скелі, що бачили динозаврів співають вночі. Наприкінці казкова, смарагдова ящірка з бірюзовою головою з’явилася на одному з каменів. Вона передала вітання від Цариці Гірських надр та зникла десь у потаємних ходах.

Земля, вода, вогонь, повітря – це потрібно для існування будь якої цивілізації на землі, для існування життя. Так я здійснила подорож у минуле. Настав час повертатись у наш час.

Незвичайні люди – Тетяна Максимчук та Вячеслав Гуденок запровадили у Нікополі керамічний симпозіум «Скіфія, Скіф та Я». Другий рік поспіль збираються майстри з різних куточків України. Цього року до нас завітали художники зі Львову, Києва, Мелітополя, Александрії. І звичайно з Нікополя. Сім днів поспіль я спостерігала, як з глини поступово з’являються чудові створіння. Не одразу можна було збагнути, як буде виглядати скульптура наприкінці. Тому дуже цікаво спостерігати, як ці створіння народжуються з глини, ростуть. Опираючись на давній скіфський орнамент та своє бачення, кожен з майстрів створив свою скульптуру. Земля, вода, вогонь, повітря – ось що потрібно, щоб народилася глиняна скульптура. Для того, щоб вона стала міцна, її потрібно загартувати у вогні. На це потрібна висока температура та час. Справжнє диво спостерігати мить розкриття керамічного витвору. Вже сутінки огорнули наше місто, коли відбулося це таємниче дійство. Звуки бубна заполонили простір. І ось вона мить, яку всі так довго чекали. Вогонь зсередини підсвічує скульптуру. Язики полум’я ще обпалюють її, повітря ще роздмухує вогонь, але руки майстра вже посипають своє творіння тирсою, щоб загасити полум’я. Від цього зіткнення іскри летять у небо. Відчуття причетності до чогось магічного охопило мене.

Людина, яка не знає свою Історію, як дерево без коренів. Цей керамічний симпозіум нагадує нам про наші корені. Ми всі молоді пагони на цьому могутньому дереві. Від нас залежить – зможемо ми зберегти його чи ні. Ми повинні берегти традиції свого народу, але ми можемо запровадити нові. «Вставай і роби» – сказала Тетяна Максимчук дівчині Аліні, яка спочатку підійшла тільки поцікавитись. А зараз її «Голова Скіфа» буде прикрашати Нікополь нарівні з іншими скульптурами. Якщо кожен з нас встане і зробить щось для нашого міста, для нашої країни, тільки красивіше стане наш Нікополь, тільки міцніше стане Україна. Керамічний симпозіум – це маленький погон на вітах величезного дерева. Але у майбутньому він сам стане міцним гіллям. Багато нових вражень подарував мені симпозіум, багато нових друзів. Я тільки трошки зазирнула у майбутнє. Але розумію, що від кожного з нас залежить яким воно буде.