Народний ансамбль танцю «Радість». Як все починалось?

АРХІВ

Наприкінці квітня  народний ансамбль танцю «Радість» святкуватиме 40-річчя  від  дня свого створення.  Ансамбль є одним з найстаріших колективів не  тільки  в місті, а й в регіоні. Напередодні ювілею  я зустрілася з балетмейстером ансамблю Олександром Міщенко, аби дізнатись про історію створення колективу.

До 60-тих років минулого століття,  Міський палац культури знаходився на території  парка Пушкіна і  мав сезонний  характер роботи. Він працював у літню пору року з квітня до жовтня.  У ті часи палац  був схожий на літню сцену, яка знаходиться у парку Металургів. На сцены парка Пушкіна виступали на той час артисти. Там показували різноманітні  кінофільми. Проходили заняття  танцювальних колективів. Але все це, як і  сам Палац, мало сезонний  характер роботи. 

На початку 60-тих років минулого століття  Міський  палац культури перевели у приміщення  кінотеатру.  Історики  стверджують, що в ньому раніше був склад сільсько-господарських машин  купця Єрлашова. Близько 10-ти років у тому приміщенні знаходився  кінотеатр і Міський палац культури. Саме  там почали з’являтися  перші танцювальні колективи. Але вони якось не довго існували. Постійно змінювались керівники цих танцювальних колективів. Тоді в Міському палаці культури працювала, зокрема, відома на той час  хореограф  Валентина Дмитрівна Литвиненко.

У 1978 році до Нікополя повертається  хореограф Ніна Андріївна Захарова. На Батьківщину вона приїхала  з досвідом роботи з різними хореографічним колективами, в тому числі і в місті Іваново. В тому ж році вона починає працювати у Будинку Дитячої Творчості. У той самий рік їй запропонували очолити хореографічний колектив в Міському  палаці  культури. Ніна Захарова схвально прийняла пропозицію і разом  з деякими учнями з  БДТ переходить на нове місце роботи. 

Не дивлячись на жахливі умови, де практично була відсутня репетиційна база, а колектив  займався  на холодній сцені, за два роки жінці вдалось створити ансамбль, який отримав звання «народний». На той час у місті  існували танцювальні  колективи у Палаці культури Південно-трубного заводу і у Будинку культури ім. заводу Леніна, яким з матеріально-технічною базою допомагали заводи.  Проте  у  заводських будинках культури не було колективу зі званням «народний».   Окрім того, перші роки танцюристи займались  і виступали під акомпанемент трьох баяністів.

1 травня 1980 року відбувся концерт,  за який  танцювальний колектив отримав своє звання.   Чекати  результатів  першотравневого концерту довелось  на один місяць. Їх оголосили колективові під час святкування Дня міста у вересні 1980 році.  А через два роки колектив представляв Дніпропетровську область на виставці досягнень народного  господарства у Києві.  Дні виставки співпали із вступними екзаменами в інституті культури та мистецтв.  Вихованець  нікопольської  «Радості»  Олександр Міщенко вирішує вступити  у даний інститут на хореографію.  Незважаючи на шалений конкурс – 21 особа на місце – абітурієнту з Нікополя вдається вступити до столичного вишу і він залишається на навчання у Києві.

У 1985 році засновниця ансамблю вирішила  покинути колектив і змінити місце проживання.   Постало питання на рівні відділу культури, хто ж очолить колектив. До міста приїхала тоді Тетяна Василівна Огуш разом з чоловіком, яка і очолила колектив. 

А 1 лютого  1988 року до міста повертається після навчання Олександр Міщенко, який відразу починає працювати балетмейстером народного ансамблю танцю «Радість».  З того часу, пройшло 30 років. За словами Олександра Миколайовича,  докорінно склад ансамблю змінюється кожні 6-7 років. Незважаючи на зміну складу колективу, з року в рік зберігаються його танці.  Від засновниці ансамблю у колективі збереглося два танці – «Чардаш» і татарський танець «Вдалий візерунок». Зберегли у колективі  один танець і від другого керівника ансамблю – Тетяни Огуш творчо переробивши його і поставили танець «Молодички».

Протягом  40-ка років нікопольській «Радості» плескали в Україні,  Польщі, Германії і Болгарії. 

 

Марина Щученко

Tagged: Tags