Свою згадку про літературне об’єднання «Звонница» cайту NikopolART надіслала письменниця Лариса Олійник.
…На вулиці літо. Червень вже майже закінчився а спекотний липень з нетерпінням чекає своєї черги. Навкруги все буяє, радіє сонцю, та гарній днині. Вітерець набігає прохолодною хвилею, та приємно огортає тонким серпанком. Квіти, трави, листячко…
Як же гарно! І ця краса та це повітря так п’янить, що аж в голові в якій уже копошиться рима та починає зароджуватись якийсь рядочок майбутнього вірша, паморочиться. На мить задивившись та замріявшись забуваєш про неабияке хвилювання.
І чого б то…
Та враз пригадавши про зустріч яку з нетерпінням чекала, прискорюю крок, побоюючись щоб не запізнитись, бо в мене ж сьогодні знайомство з творчими людьми, – Нікопольськими поетами. А як же звучить, – поетами. Яке ж гарне слово. Таке чарівне, мрійливе. А як ще й тебе вінчають отим словом, то в ту ж мить відчуваєш ніби крила десь за спиною. І вже летиш собі, летиш… Що тут скажеш – Парнас!
Підіймаюся по високим, крутим східцям. Ще трішки, та де ж.. Ось одна майстерня, друга… Через відчинені двері видно що там панує творчисть, і теж творять. І це – художники. Які аж ніяк не відрізняються від поетів, скоріше доповнюють один одного, бо такі ж мрійливі, та неординарні як і всі творчі люди.
Від хвилювання трішки заблукала, та за мить зорієнтувавшись, опиняюсь перед дверима майстерні художника та поета Віталія Валсамакі який разом з поетесою Наталією Сидоренко згуртували талановитих людей – поетів мого рідного Нікополя, створивши літературне об’єднання ,,Звонница”.
Тихенько постукавши, та не почувши відповіді, подумала чи бува не запізнилась. Коли за мить двері відчинились і на порозі з’явився Віталій та дружньо посміхаючись запросив увійти. Від його посмішки хвилювання десь зникло, а натомість в душі виникло відчуття радості та гордості. Нарешті ось і я зможу увійти до цього прекрасного, талановитого, творчого осередку, та ще й поділитися своєю поезією, своїми віршами які народилися в моїй душі мабуть разом зі мною.
А майстерня вже не пустує. Посеред стоять столи застелені газетами, з під яких в деяких місцях, видніються сліди від акварелі, олівця.. Бо тільки щойно тут закінчилось заняття юних художників яке веде Віталій Валсамакі, передаючи майбутньому поколінню всі свої знання та досвід, та вкладаючи душу в ці юні створіння намагаючись розкрити всі таємниці, премудрості, та надіючись що згодом хтось із них прославить своє місто.
Починається знайомство. Віталій обводе всіх примруженним від посмішки поглядом, та пропонує представитись новому члену гуртка, – тобто мені Олійник Ларисі. Один за одним звучать імена які запам’ятались мені не тільки своєю назвою, а й тим, що за кожним із них відчувалась творча та натхненна натура.
Наташа Сидоренко, гарна та розкішна. Одним словом – поетеса. В її доробку як і у Віталія вже не одна збірка, так що буде в кого повчитись. Тарас Дудник – до сих пір пам’ятаю як легко він складав вірші. Здавалося скажи слово, а за мить вже готовий шедевр. Лєночка Гурова – чарівна та загадкова, Наталка Волинець – серйозна та впевнена, Наташа Рощина, Таня Грубич. А потім знайомство та просте спілкування переросло в щось більш захоплююче, та здається навіть возвишене, – в читання віршів. І кожна послідуюча зустріч була неповторною, бо щоразу разом з тіми віршами, складеними душами та серцями кожного з нас, приходило у світ, щось тремтливе та дорогоцінне заставляючи всіх не байдужих вірити в те, що світ поезії, це щось казкове, чарівне та неповторне.
І яка б за вікном не вирувала погода, – дощ, завірюха чи пронизливий вітер, завжди в стінах художньої майстерні, в якій проходили заняття творчого об’єднання ,,Звонница” було тепло та затишно від щирості, сердечності, душевності її учасників. І кожні наступні зустрічі, які назавжди залишили свій слід, та згадку у моєму серці, наповнювали мене відчуттям причетності до того чарівного світу який зоветься поезія.
АВТОР: Лариса Олійник
Якщо у Вас є світлини літературного об’єднання “Звонница”, прохання надіслати їх на пошту: nikopol-art@ukr.net.