Архів, січень 2021 року
Сьогодні до вашої уваги – майстриня, які присвятила свою творчість роботі зі стрічкам – Юлія Мажара.
Вона народилася та виросла в Україні, серед барвистої української природи, і з неї впродовж життя черпала натхнення і кольори для своєї творчості.
Народні майстрині нікопольського краю об’єдналися у Центрі «Майстри Нікополя», що започаткувала бібліотека-філія №3 Нікопольської ЦБС, ще на початку 2014 року, та вже шість років поспіль більш як п’ятдесят майстринь мають змогу проводити свої особисті виставки, майстер-класи, приймати участь у місцевих, регіональних та всеукраїнських ярмарках. Важливим є також спілкування, обмін досвідом з молоддю, презентації нових робіт, напрямків у творчості. Адже сучасна бібліотека, це не тільки книги, це й місце для творчості, це й соціальний центр для культурного розвитку громади.
Завдяки плідній роботі колективу бібліотеки під керівництвом завідуючій Інні Анатоліївні Громницькій з громадою міста, наші майстри та майстрині провели багато творчих виставок та майстер-класів для містян та громадських об’єднань регіону.
Мажара Юлія Василівна за професією Юлія Василівна Мажара – технолог-електрик. Більше як 20 років працювала на Нікопольській птахофабриці. Але вже тоді усі її колеги знали та поважали Юлію, як людину творчу, креативну. ЇЇ рукоділлям захоплювалися, завжди заказували, щоб вона вив’язала якусь нестандартну річ, або зробила влітку капелюх, який не побачиш у самому модному журналі чи каталозі. Навіть дозволили у диспетчерській зробити виставку творчих робіт.
Перший вид рукоділля, яким Юлія Василівна оволоділа ще в дитинстві, в’язання гачком та спицями. Всі дівчата, з якими вона навчалася у технікумі, були у захваті від її першої серйозної вив’язаної речі. Це був бордовий жакет, з комірцем-шалькою. Ні в якому магазині такого не знайдеш! Ще одне давнє захоплення – в’язання модних шляпок. Спочатку майстриня придумувала моделі сама, потім щось знаходила у журналах. Одного разу їй дуже сподобалось оздоблення фетрової шляпки білого кольору – фіолетовими квітами. З того часу і до сьогодні Юлія Василівна завжди завдає собі запитання: «Невже я так не зможу? Треба спробувати !». Завдяки отакій наполегливості, все виходить, і, навіть, краще, ніж задумувалося.
Юлія Мажара: “Коли займаєшся улюбленою справою – ти щаслива людина”
З 2010 року майстриня, що називається, «захворіла» виготовленням квітів зі стрічок. Спочатку це були троянди, ними вона оздоблювала в’язані капелюхи. Пошук вдосконалення в цьому напрямку привів Юлію Василівну у «Спеціаліст». Правду кажуть, що хто стукає, тому обов’язково відчиняють.
Знайомство з організатором Нікопольських професійних курсів «Спеціаліст» Губаревою Іриною Маркіянівною, відкрило нову творчу сторінку її діяльності. Спочатку сама була ученицею у групі «Вишивка стрічками» та отримала свідоцтво про закінчення професійних курсів.
Надалі її, як людину обдаровану, запросили працювати вже викладачем курсів по в’язанню та вишивки стрічками. Сьогодні майстриня може пишатися своїми випускниками, які вже самі стали викладачами, та чиї роботи розлетілися по всьому світові. Картині, зроблені зі стрічок самої Юлії Василівни можна зустріти в Ізраїлі, Германії, Вашингтоні (США), Швеції, Росії. Ці роботи несуть у собі частку України, бо в них квіти-символи: соняшники, ромашки, маки, волошки, півонії, колосся пшениці.
Вишивка стрічками
«Чому я полюбила вишивку стрічками? Коли в мене під рукою з’являється перший, потім другий, третій стежок, я вже бачу, як картина оживає. Це мене безмежно надихає…» Ці слова майстрині заохотили більше дізнатися, чим же відрізняється вишивка стрічками від традиційної вишивки нитками, до якої ми звикли.
Особливість цієї техніки вишивки в тому, що вона додає малюнку об’ємність. Вивчивши різні види швів, без зусиль можна їх повторити і створити своїми руками надзвичайно красиві речі. Окрім цього з’являється можливість додати готовим виробам неповторну індивідуальну подобу, прикрасивши сукню або капелюшок.
За допомогою оригінального об’ємного малюнку або банту можна об’єднати в єдиний ансамбль декілька предметів вашого гардеробу. Універсальність цього виду вишивки в тому, що вона дозволяє оформити і дитячий полотняний рюкзак і дамську вечірню сумочку. Крім того, ця вишивка допомагає зробити красиві скатертини і серветки, мішечки для флакончиків з духами, коробочки для коштовностей і безліч інших милих дрібничок.
Що ж до історії, то з давніх часів вузькі смужки тканини застосовувалися в повсякденному житті і господарській діяльності людей.
Вже в Давній Греції жінки вплітали у волосся смужки тканин, щоб “оживити” свій образ. Пов’язки, прикрашені золотом і коштовними каменями впліталися у волосся в Стародавньому Римі. Крім того, кольоровими стрічками оброблявся одяг, причому кожному соціальному класу відповідав свій колір і матеріал.
В середні віки в Італії стрічками вже декорували спинки стільців і балдахіни, а також підв’язували важкі завіси, якими закривалися вікна для захисту від холоду в зимовий час. Але лише в XIV столітті почало розширюватися побутове вживання шовкових стрічок. Традиції ткацтва в Ліоне і сприятливі кліматичні умови півдня Європи сприяли швидкому розвитку виробництва коштовної шовкової нитки.
Після переїзду папської курії до Авіньону, під опіку французького короля, знатні пани стали красуватися в розкішному одязі, обробленому стрічками із золотою облямівкою або парчовими стрічками, відповідно рангу і походженню того, хто їх носив. Настала епоха рококо, і стилем французького двору стала легковажність. Король Людовик XV любив вишивати і часто дарував придворним пані милі дрібнички, виготовлені їм самим. Сукні стали об’ємними і просторими, прикрашені стрічками. До моди увійшли сукні, “що летять”, з незастроченими складками (защипами) на грудях і багаточисельними стрічками.
Саме у ці часи у Франції і з’явилася вишивка шовковими стрічками. Спочатку знатні пані стали прикрашати свої сукні, оформляючи корсажі дрібними трояндочками “а ля рококо”, листям і безліччю розкиданих кольорів з перлинами і кришталиками. Потім настала черга білизни. Воно ставало усе більш розкішним і витонченим. В ательє, що носили високе звання “Постачальники королівського двору” за допомогою простої голки і стрічок створювалися справжні шедеври.
Із Франції цей вигляд вишивки перекочував на острови до Англії. А звідти розійшовся по всіх країнах колишньої Британської імперії. Разом з переселенцями із Старого Світу він попав до Америки, де швидко завоював популярність. Розквіт мистецтва припав на 70-і роки XIX століття. На той час вишивку можна було побачити не лише на сукнях, але і на парасольках, абажурах, стьобаних ковдрах, дрібничках для будинку і капелюхах.
Атласні стрічки і тасьми міцно увійшли і в наше повсякденне життя. Про них зазвичай згадують перед святами і урочистими подіями, коли виникає необхідність прикрашати. У Італії галасливі і веселі торжества, що удалися на славу, навіть називаються “Святами з бантиками”.
Об’ємний малюнок, зроблений стрічками настільки привабливий, що можна, без жодного сумніву, стверджувати: найближчими роками цей вид вишивки чекає широке поширення і успіх!
Досягнення та плани на майбутнє
Першими поціновувачами картин майстрині є чоловік та син. Спочатку вони не зовсім розуміли нове захоплення , адже яка користь з картин, вишитих стрічками? Інша справа в’язання: і практично, і гарно, ще й заробіток. Картини їм сподобались, але не більш. Тільки після того, як друзі сина побачили квіти на картинах Юлії Василівни і відразу купили на подарунки своїм коханим п’ять картин, близькі зрозуміли, чому майстриня може присвятити вишивці цілий день.
Майстриня постійно опрацьовує нові види вишивки. Сьогодні це «шиб арі», а назавтра вже «сілк риббон» – так називається тип вишивки, яку виконують, використовуючи замість звичайної пряжі стрічку, отримуючи об’ємний ефект.
Щоб квіти були справжніми, майстриня навіть навчилася передавати прозорість пелюсток, а тло для картин бере теплих відтінків і найчастіше – габардин. «Першу квітку робила години зо дві. Хоча це й не дивно, адже навіть із трирічним досвідом один пелюсток можу викладати дві-три години», – зізнається жінка.
Всі роботи є авторськими. Свої малюнки або фото майстриня переносить на тканину та по них створює вишиту стрічками картину.
Юлія Василівна Мажара має багато подяк та винагород від Управління гуманітарної політики м.Нікополь, Придніпровської сільської ради за відродження, збереження та популяризацію традицій українського народного мистецтва. Вона приймала участь у Всеукраїнському народному фестивалі «Покрова на Хортиці», фольклорно-етнографічному фестивалі «Дороге яєчко до Великодня», Петриківському ярмарку «Петриківський дивосвіт». ЇЇ роботи завжди цікавлять тих, хто цінує прекрасне та буває на ярмарках, присвячених Дню міста. Майстриня представляла свої картини не тільки в нашому регіоні, а й в Дніпрі, Запоріжжі, Кривому Розі, Покрові тощо.
Автор: Марина Кузнецова, бібліотекар
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net.