Історія паровозу “Кукушка” у Нікополі дуже цікава. Нещодавно художню реконструкцію для неї створив засновник сайту Nikopolnews Володимир Заграничний. Повідомляє NikopolART.
Праворуч – котлован площею у два футбольні поля, глибиною до трьох метрів – сировинна база цегельного заводу (колишній власник Корольків) з видом на так звані стандартні будинки. Звідси і назва зупинки – «Стандартні» або «Цегляний». Перед військовими казармами (зараз там знаходиться краєзнавчий музей) потяг повертає у бік трубного заводу. На прохання городян запроваджується ще одна зупинка під назвою «Кукурудзяна». Її необхідність була пов’язана з виходом пасажирів на території нинішнього стадіону «Електрометалург», майже до вулиці Героїв Чорнобиля. На цьому зеленому кукурудзяному полі побілені стандартні споруди – мікрорайон в районі третьої міськлікарні мав назву Нью-Йорк.
Городи були основною підмогою у виживанні кожної сім’ї. У сезон польових робіт на цій зупинці виходили з лопатами, чобітками, граблями, посадковим матеріалом, вузликами з їжею та водою. Близьке розташування городів до залізниці відлякувало ховрахів, що зберігало високий врожай.
Цікава історія паровозу “Кукушка” у Нікополі
На перехресті нинішньої вулиці Героїв Чорнобиля та проспекту Трубників був переїзд. Стрілочник піднімав шлагбаум, і поїзд прямував вулицею Першої прокатної, що пізніше стала проспектом Сталіна, проспектом Леніна, до зупинки «Соцмісто». До війни у цьому районі знаходилося лише 10 будинків. У сьогоднішньому будинку №39, призначеному для інженерно-технічного персоналу, була кімната для обслуги без вікна, хоча за ідеологією партійних босів, кожна кухарка могла керувати державою…
Багато парадоксів зустрічається на шляху прямування нашого поїзда: незрозуміло, що таке місто та соцмістечко, був Палац культури – зараз «Еліт Клуб». У Парижі Ейфелева вежа – візитна картка міста. Не менш значущою для нашого міста була і парашутна вежа. Різниця в масштабах і в тому, що одні можуть берегти і пропагувати свою історичну спадщину, а інші – забувають. Молодь опановувала на цій вежі початкові навички парашутного спорту, а потім удосконалювала їх на військовому полігоні, роблячи стрибки з дирижабля. Нікопольський спортсмен Віктор Крот робив на кінці стріли стійку на руках при трибунах, що завмирали. Історичну спадщину колишня влада з мовчазної згоди городян здала в металобрухт.
А паровоз “Кукушка” сповіщав гудком про свій подальший шлях, по ліву сторону знаходилися дерев’яні бараки, праворуч – овочесховища. Їхні земляні дахи, вкриті мохом і травою, були трохи вищі за рівень землі. А ось і кінцева зупинка – «ПТЗ». Прошу виходити, приїхали!
Зупинка являла собою невелику дерев’яну будівлю зеленого кольору з грубою посередині, трохи відчинені чавунні дверцята, біля яких цебро з вугіллям, совком і віником. Поруч із зупинкою – будівля відділу кадрів з начальником чи то Малімоном, чи то Кривенком. Завод обнесений колючим дротом із врізанням углиб території для маневру паровозу. Ворота – прохідна. Спочатку на вході до цеху стояли охоронці з трофейними гвинтівками та бляхами на грудях.
Востаннє наш паровоз здійснив рейс 31 липня 1958 року, прощаючись із мешканцями Нікополя протяжними гудками. Він міг би бути одним із символів історії розвитку нашого міста. Адже була пропозиція поставити паровоз із трьома вагончиками навпроти ДК ПТЗ, обладнати там дитяче кафе, книжковий кіоск, касу попереднього продажу квитків, виставку робіт дитячої творчості. Передавався б пам’ятник майбутнім поколінням і не мав би ніколи останньої зупинки.
Текст: за спогадами Марка Продана.
Повідомити новину чи надіслати поезію можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net