Майже місяць Нікополь живе під обстрілами. Більшість нікопольців виїхали з рідного міста. Але є й ті, хто лишився з і нікуди не поїхав. Однією з них є вишивальниця Юлія Мажара.
Нещодавно на ринку жінку побачила письменниця Олена Попова. А потім у “Фейсбуці” опублікувала свою розмову з талановитою вишивальницею.
От хочете вірьте, хочете не вірьте, та у суботу зустріла Юлю на ринку.
Так, у славетному місті Нікополю.
Стоїть торгує виноградом. Власноруч вирощеним та зібраним. Його в неї небагато. Лише 67 сортів! Уявляєте?
А поруч лежать власноруч зроблені янголятка. З бісеру.
– Ти??? Тут??? – подиву Юлі немає кордонів.
Посміхаюся, ловлю очима щасливий вираз обличчя свого чоловіка.
– Бережи вас, Боже! – промовляє Юля.
Це в неї йде природно. Щиро. Я дякую та бажаю навзаєм. Бо дійсно є потреба у тиші зовні.
А потім дивлюся на Юлю, на інших продавчинь, на ту всю смакоту та щедрість нашої землі – і мене накриває хвиля… Велика хвиля вдячності…
Я відчуваю скільки ж там, у цих дарах ланів та садиб, Любові! Безмежної неосяжної Любові нашої матінки Землі до тих людей, які з повагою та щирістю своєї Душі ставляться до своєї , Богом даної землі. Які не жалкують свого часу, свого життя, щоб зібрати цей врожай. Попри тривоги, привезти надлишок на ринок, щоб і людям було, що їсти…
– Людина починається з Добра, – звучить в мені фоном рядок з вірша.
Починає щемить десь ліворуч, у грудях.
А Юля посміхається:
– Дихай на повні груди! Живи!
І продовжує:
– Часу вільного немає. Город, бур’ян, закрутки, вишивка. А ще й борщ тре зварити чоловіку…
Моїх сил вистачає лише посміхнутися.
– У підвалі чоловік обладнав місто для моєї творчості. Там роблю своїх янголят. Сну все одно немає. Та який сон, коли воно гупає та гудить всюди… А коли руки зайняти ділом – мозок розслаблюється. І хлопцям нашим Оберіг гарний…
Мені знову щемить :
– Скільки ж сміливісті в цьому дійстві!
Боятися і при цьому робити корисне.
І для себе, і для світу.
Боятися і діяти. Направляючи фокус своєї уваги у творчість.
Скільки ж в цьому мужності, відваги.
Суто жіночної сили.
“Жінки – то велика Сила. Сила Любові.
Коли нашим чоловікам стає тяжко – поруч стають Жінки. Пліч о пліч. Разом.
Поєднуючи у собі сили свого кохання з Вірою в Вище, додаючи до цього дрібку свого бажання, Добру Волю, підтримуючи своім наміром та власною увагою мир та злагоду у собі, своїй родині, своїй країні”, додала в кінці допису Олена Попова.
Фото Олени Попової