Сучасні нікопольці можуть побачити, хто жив у їх місті понад 100 років тому. В цьому їм допоможе фотографія.
NikopolART розповідає, що відомо про фотографію та фотографів минулого століття.
Сьогодні важко уявити своє життя без фотографії. Але у минулому столітті її важко було зробити. З середини XIX століття фотокартка стала частиною життя людини.
До середини XX століття процес створення фотографії став більш сучасним. Удосконалення фототехніки зробили фотографію доступним видом творчості для любителей, а для професіоналів – прибутковим ремеслом. Саме воно дозволяло задовольнити зростаючий попит на фотографічну продукцію.
Хто фотографував нікопольців понад 100 років тому
Фотоательє відкривали у різних містах. Їх власники були почанаючи від дворян й купців до козаків та селян. Українці, австрійці, французи й не тільки.
Зазвичай досвід фотографування отримували у великих містах, у спеціальних закладах.
Як правило, у столицях було багато потенційних замовників фотографій. Там можна було ціни знижувати, досягаючи окупності та прибутковості фотоательє коштом клієнтів. У маленьких містах, де загальна кількість населення і кількість забезпечених людей була меншою, можливість керувати цінами була мінімальною. Як результат, перші фотоательє, не зумівши досягти самоокупності, незабаром закривалися.
Відомо, що понад 100 років тому нікопольців фотографували:
- Блохін Герасим Юхимович,
- Аптович Семен Аронович,
- Бєліков,
- Мальт Еге,
- Кубацький Кузьма Йосипович,
- Литвиненко,
- Рогачевський.
У ті часи фотографії робили при денному світлі і була потрібна величезна майстерність, щоб створити необхідні умови для зйомки.
У процесі фотографування, фотомитець ретельно і довго вибирав позицію, поворот голови, необхідне освітлення. Перевіряв, як лежить одяг, невеликий білий екран для підсвічування, відкривав чи закривав до потрібного положення штори на великому скляному отворі у стіні.
Дуже часто у фотоательє приходили родинами й цілими компаніями. Фотограф розсаджував відвідувачів так, щоб усі обличчя були чіткими та видними. Для них вибирав потрібні декорації, меблі, намагався створити живу сюжетну картину.
За матеріалами Микити Краско,