У зв’язку з вшануванням пам’яті Великого Українця, геніального поета України – Скіфії, знаменитого археолога, який явив світу унікальний скарб стародавньої культури – символ давньої історії України – Золоту Пектораль – Бориса Мозолевського – 2026 рік оголошено «Роком Б.М.Мозолевського та Золотої Пекторалі», враховуючи видатні дати – 90-річчя з дня народження (04.02.1936р.) та 55-річчя явлення Золотої Пекторалі (21.06.1971р.)
….У вірші «Скарб» Борис Миколайович звертається до долі з проханням відкрити йому …
« Чим пращури наші
Жили на землі?
Яви мені, доле,
Їх знак. Їх тавро!»
Ніби почувши, доля відкрила йому майже все. Упродовж понад 20 років виснажливих розкопок, пошуків, жадібної допитливості, накопичення знань явила йому доля скарби, здивувала шедеврами світового мистецтва, відкрила доступ до розуміння філософії пращурів-скіфів.
Однак пожаліла часу для осмислення, узагальнення, систематизації багатої інформації, що її несли незліченні знахідки.
21 червня 1993 року на лікарняному ліжку, ледь стримуючи хвилювання, Борис вимовив: «Сьогодні – велике свято! День Пекторалі!» Підборіддя його тремтіло….
2026р. – 55 років…велике свято для нинішніх поколінь .
До уваги шанувальників історії пропонуємо уривок з літературно – художнього твору Сергія Кустова «Симфонія Золотої Пекторалі»…
«…… Довгими ночами при світлі каганця двоє скіфів в шатрі царя говорили про майбутнє. Атей розповідав про своє внутрішнє бачення, про великих металевих звірів з довгими хоботами, що розкопують степ, про людей, які будуть жити в кам’яних клітках та страшні війни, що чекають їх на землі. Цар Агает, розхвильований такими розповідями, бажав тільки одного – щоб божественна Золота Пектораль Миру дійшла до майбутніх поколінь та й освітила їх своїми сонячними зайчиками…
Коли цар Агает помер, в його опочивальню зі смолоскипом зайшло двоє людей. Це був сивочолий Кармак та жрець Атей. Вони виконали останню його волю – переклали зброю та Золоту Пектораль із царської опочивальні в дромос – вхід до неї. Зверху поклали колесо від воза, в якому сорок днів возили тіло царя. Так вони збили з пантелику чорних археологів, яких ще так багато вештається по землі. Два з половиною тисячоліття пролежала божественна річ в повному мороці ночі аж до другого явлення.
Друге явлення Золотої Пекторалі
Той, кому Богом було призначено вдруге явити Золоту Пектораль людям, був народжений в селі Миколаївці, Миколаївської області, що в Україні. І сталася ця подія числа четвертого, місяця лютого, року тисяча дев’ятсот тридцять шостого від Різдва Христового у сім’ї селян Мозолевських. І дано йому було ім’я – Борис. І в душу його вселився дух скіфа. Хлопчик часто поринав у сновидіння. Він бачив себе скіфом, який на коні скаче по вольному, широкому степу. І душа його наповнювалася радістю і відчуттям своєї місії – подарувати людям Вічний Мир.
Коли підріс і став дорослим він проникав у кургани крокуючи по скіфському шляху назустріч своїй мрії, про яку прорік сучасникам своїм «Я ще проб’юсь таранно в світ задивлений в красу і золотою Пектораллю його небо потрясу»
Багато з тих, хто слухали його неймали віри. А деякі чули його і йшли за ним.
Борис же, одержимий, бачив світло в кінці тунелю і повторював тим,хто вірив йому – «Вона буде…».
Та загальна зневіра людська забирала сили його і тоді до нього уві сні прийшла мати його. І сказала вона сину своєму – «Ти правдивою дорогою йдеш. І знайдеш ти щось велике, що блищить». І додала мати сину сил душевних.
Та ще степ з курганами, що наповнював його і був наснагою його.
Перед тим як входити в черговий курган Борис прикладав вухо своє до вершини його і коли чув стукіт копит кінських, говорив побратимам своїм – «Вона може бути тут».
Жив по християнському заповіту – «Просіть і дано Вам буде. Шукайте і знайдете. Стукайте і відкриють Вам».
Він пройшов майже сто скіфських курганів, аж доки доля не привела його до Товстої Могили, що недалеко від Нікополя.
І впевнено тоді сказав він на вершині її – «Вона тут!»
Працював з побратимами денно і нощно.
Щоб додати більшої впевненості він голосить побратимам вість велику «Я скіфський цар, що живе в Геррах», – говорив він їм.
І відчув Борис себе скіфом, наповнений вірою твердою і радістю великою.
На горизонті світило підняло доленосний день на землі – двадцять перше червня тисяча дев’ятсот сімдесят першого року від Різдва Христового.
О чотирнадцятій годині тридцять хвилин серце Бориса сказало йому – «Іди, сьогодні ти ЇЇ явиш людям».
І пішов він до усипальниці царя. Зупинився, не доходячи до Неї в дромосі, що вів до Неї. Він стояв на тому самому місці, де два з половиною тисячоліття тому стояли скіф Атей і майстер-золотар Кармак.
Борис торкнувся долівки і відчув гострий біль пальця великого. Тепла кров людська впала на холодну долівку, звернувшись у червону кульку, засяяла золотим блиском.
– «Невже це Золота Пектораль!?» – йойкнуло під серцем Бориса. Далекий і такий близький голос скіфа Атея сказав йому: «Це – вона!»
Торжествував тоді світ. І сталося те, що мало статися.
Після довгого лежання в темниці, Золота Пектораль відчула сонячне світло і воскресла, наповнюючи світ сяйвом Вічного Миру.
У день літнього сонцестояння двадцять першого червня тисячу дев’ятсот сімдесят першого року від Різдва Христового о чотирнадцятій годині тридцять хвилин біля міста Нікополь з Товстої могили український поет і археолог Борис Мозолевський вдруге явив світу Золоту Пектораль.
Це саме його бачив свого часу Атей, читаючи його вірші. Поет Мозолевський напише про Золоту Пектораль поему, яку так і назве «Золота Симфонія Пекторалі». Це справжній глибинний зв’язок українського народу з волелюбним людом Великої Скіфії. Так передавалися в часі вічна енергія мирних стремлінь, енергія світла, гармонії та добра.
Сама ж Золота Пектораль чекає, коли біля неї, в місті Києві, в Печерській лаврі зберуться правителі світу цього та й виконають послання скіфа Атея й українця Бориса Мозолевського:
«Як добре було б, коли б державні мужі всіх країн, награвшись у війни, бодай вони будуть прокляті на всі віки!, та й закопали всю зброю кудись поглибше».
Р.S. Люди воюють, бо не вчать історію!
Нащадки великих, непереможних скіфів, волелюбних козаків, незламні , мужні нікопольці – ЄДНАЙМОСЯ у збереженні історії, у слові і у крові. Не забудьмо свою славу!
Антоніна Косих, кандидатка філософських наук, доцент НЕУ, громадська діячка, м. Нікополь,
21. 06.2026рік.
Читайте також: Як археолог Борис Мозолевський знайшов Скіфську пектораль (відео)
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net