Снігопад

– Снігопаду – радіють усі!

– І навіть двірники?

– І навіть двірники! Адже це краще, ніж ожеледиця! У снігопад, ти дивишся на вуличний ліхтар, крізь міріади сніжинок… А навколо тебе, тиша снігопадіння. Ось воно, диво. Людині такого не створити!

Ми неквапливо йшли по засніженій алеї, невагомі сніжинки лягали мені на плечі, а під ногами рипів хрумкий сніг.

– Снігопад нікого не дратує. – Продовжував філософствувати Старий Бібліотекар, – Незручності створює, не сперечаюся! Але не дратує.

Як би, на підтвердження його слів, жінка, яка йшла нам назустріч, послизнувшись, безпорадно скинула руки, намагаючись зберегти рівновагу.

Я, підхопивши руку, у чорній замшевій рукавичці, допомвг їй встояти на ногах… Потім проводив поглядом жіночий силует. Незнайомка, на мить обернулася. Погляд, в абрисі короткозорих окулярів. Сором’язлива усмішка… Ще кілька миттєвостей і вона, розтанула в сніговому мареві…

Митрич, який спостерігав за цим феєричним дійством, з незворушністю античного філософа, вимовив, залучаючи мене до неспішної бесіди…

– Невипадкова випадковість – завжди на щастя! Звичайно, якщо ти сам, все не зіпсуєш.

– І що не так? – засміявся я.

– А ось послухай, – усміхнувся Старий Бібліотекар, – ще Гіппократ, це який усіх медиків клятві навчав, ділив нас із тобою, грішних, на чотири категорії. Холерик, сонгвінік, флегматик та меланхолік… Не заглиблюватимусь у деталі, ну ділив – так ділив… тож потреба така була! Адже і ти, за бажання, теж усіх розділяєш по звитязі…

Я мовчки посміхнувся, а мій співрозмовник продовжив…

– Тут, як то кажуть, за обставинами!

А ось дідусь Юнг, був куди категоричніший. Він відштовхнувся від двох складових. Екстраверт – інтроверт… Ну та що? І нічого! Світ від цього не перекинувся. А вже потім, коли за дисертацію стали зарплати підвищувати, хто тільки нас з тобою не намагався поділити…

І педантичний німець, Карле Леонгард! І типовий американець Джуліан Ротер … А Аушра Аугустінавічюте, милуючись красою Вільнюса, поділила нас з тобою, аж на 16 психотипів. І кожному ім’я дала… Хтось у неї став Бальзаком, хтось – Дон Кіхотом. А ще Джек Лондоном, Штірліцем, Наполеоном! І так шістнадцять разів поспіль! Ну і що? Нам із тобою від цього, жити стало краще, жити стало веселіше?

Ось і виходить, поки ми з тобою, самі не розберемося, а хто ми є, нема чого на себе приміряти ні мідний тазик Дон Кіхота, ні трикутник Наполеона… Втім, якщо тобі комфортно, поряд з іншою людиною, то тобі глибоко паралельний і Юнг, і Фрейд, і навіть, не побоюсь цього слова, старі бабусі, на лавці біля під’їзду! Втім, як і твої інтернет – спостерігачі!

А якщо не все так гладко, як хотілося б, то одразу крик душі: – Не можу зрозуміти, що у неї в голові! Чому вона так поводиться?

Ну це, звичайно коли ти не на себе дивишся, а на пересічну жіночку, котра повз тебе проходить…

Ось тепер і зізнайся, тільки відверто, скільки разів за своє життя ти повторював цю фразу?

-. Кожна особистість індивідуальна, – посміхнувся я, – та й, чужа душа – туман у темряві…!

– Цю ідіому ти довго вивчав? – усміхнувся Старий Бібліотекар. – Втім, можеш не відповідати! Краще, давай свою теорію створимо… А й справді, чим ми гірші, різних там фрейдів?

Сподіваюся, ти не заперечуватимеш той факт, – продовжив свої міркування Митрич, – що левова частка твоїх проблем, це похідна, від твоїх переживань і домислів. І втомлюєшся ти, насамперед, від бажання все тримати під своїм контролем! А як усе це відбувається у твоєму житті? А ось дивись! Ти, забігаєш уперед, постійно – моделюючи ситуацію, або озираючись назад, намагаєшся знайти аналог з минулого… І так завжди і скрізь!

Здавалося б – ситуація патова! Але це тільки на перший погляд! А якщо трохи поміркувати?

Одним чином: – Навіщо порівнювати? Не будуй ілюзій, не домірковуй за іншу людину, як їй поводитися… Особливо, якщо то жінка! Припини діалог у своїй голові! Діалог можливий лише під час живого спілкування. Хіба не так? А якщо так, то не бійся його почати! А то зазвичай як у житті буває? Ти додумуєш одне, вона додумує інше, а при зустрічі і побалакати нема про що… Так і стоїте, навпроти один одного, боячись не те що підтримати, а навіть руку простягнути…

А ось тепер, про психотип… Матінка Природа, жінка мудра, вона дурних книг не читає, та й у дисертації їй нема потреби… Ось тому й людей вона наділила двома типами реакцій.

До речі, а що таке спілкування? А це стрес для твого організму. Будь в якому випадку стрес! Оскільки відбувається проникнення на твою територію. І це не завжди усім подобається.

І реакції, при цьому, можуть бути лише тільки дві… Активно нав’язувати свою модель спілкування. Одним словом – лев! І у фас, і у профіль… Є нарешті, і інший варіант. Уникати суєти. Одним словом – реакція антилопи. Хочеш поряд зі мною траву пощипати – будь ласка. Хочеш водички попити – немає проблем… Тільки не годуй мене своїм сирим м’ясом!

А якщо ти, змушуєш свою даму серця, до не характерного для неї стереотипу поведінки? Вона, звісно, не покаже тобі свої ріжки. Але, наступного разу, обійде тебе.

Звідси висновок: – Не можна лева годувати травою, а антилопу – м’ясом.

Але якщо ти, і розумієш, і приймаєш, і шануєш свою жінку. То і тобі, і їй комфортно, за будь-якої вигоди! Поки що ваші реакції відповідають вашій природі – ви в безпеці. Поки вона, приймає тебе, таким, яким ти є, ти теж у безпеці. Поки ви підтримуєте одне одного, вам зручно!

А ось коли, очікування оточуючих змусять вас підлаштовуватись, під чужі стереотипи, все руйнується…

Ось тому, головне – зрозуміти самого себе. І зрозуміти, а що для тебе важливіше: – відповідати очікуванням оточуючих або залишатися самим собою?

Втім, гендерна схильність тут значення не має. І чоловік і жінка, впевнені, що сильний, завжди постоїть за себе.

От тільки я засмучу тебе, – посміхнувся Митрич, – сказавши, що Матінка Природа, набагато розумніша за нас з тобою… А люди, не помічають цього! Вони часом, бажають вірити своїм ілюзіям. Адже слабким, може виявитися будь-хто… І чоловік і жінка…, і депутат, і успішний підприємець, і навіть двірник, що розгрібає сніг! І неважливо, як ми його визначили – левом чи антилопою!

А нам з тобою, треба вміти, цю слабкість у людині розпізнати. Хоча… ми завжди хочемо вірити в диво. У нас це звється оптимізм…

А якщо, окрім оптимізму, своєю головою розмірковувати? Зауважу, своєю, а не цитатою з Фейсбука… І ось тоді, ти згадаєш, що не помічений тобою, поклик Матінки Природи, нагадає тобі: – Твоя витримка і терпіння дозволяють тобі, навіть у здавалося, безвихідній ситуації, вигадувати декілька варіантів вирішення твоїх проблем. А тобі залишається, хіба що вибрати вірний варіант!

У цьому і є твоя сила! Як і зараз… не ахкаючи і охаючи, лише підхопити ослаблу руку, у чорній замшевій рукавичці…

Ахать і охать, – завжди ознака слабкості. Протягнути руку – рішення нехай не усіх, але багатьох проблем. При цьому, ти залишаєшся самим собою.

А якщо ти вирішив залишитися самим собою… Матінка Природа стане на твій бік. І тут, вже не важливо, чи звик ти покривати себе хресним знаменням, чи складаєш долоні, у запобіжному – намасте… У будь-якому разі – порив твоєї душі, спонукає потік подій, поспішати тобі на допомогу! І зрештою, з тобою, почнуть відбудуться найнесподіваніші дива…

А інакше, якщо ти, допустивши падіння, навіть запропонуєш своїй обраниці свій пуховик, як захист від снігопаду! Це навряд чи буде правильне рішення! Оскільки, в шубейці, з чужого плеча, вона, обов’язково, ще раз послизнеться… І, у своєму новому падінні, тепер вже обов’язково, звинуватить тебе! І ніяке диво снігопаду, тебе не врятує! Втім, як вчить нас, Ів Сен Лоран:

– Найголовніше у сукні – це жінка, яка його надягає… Адже жіноче диво ні в пуховику, ні в чорній замшевій рукавичці, а в самій жінці…!

Ну а далі тобі вирішувати! – усміхнувся Старий Бібліотекар… – Ну що стоїш, наздогоняй свою незнайомку…