Нікопольчанка Анастасія Гиль написала вірш про війну. Про це NikopolART дізнався з повідомлення у групі “Нікополь феросплавний”.
“24 лютого вона розбудила мені о 6.00 годині ранку зі сльозами та криком : Іра війна збирайте речі і їдьте. Я увімкнула телебачення де були одні новини – в Україні війна. В цьому жахітті ми живем, ростуть та навчаються з тривогами наші діти. Кляті москалі ніколи вам не простим. Настя ти просто умнічка і поетеса в тебе чудово виходить, пиши не зупиняйся!””, розповіла спеціаліст з організаційних питань профспілкового комітету АТ НЗФ Ірина Салюк.
***
Прокинулась. Відкрила очі,
побачила я сонце у вікні,
відчула дотик теплий чоловіка,
почула синові смішки!
А ще війна в країні не минула,
ще люди мруть від ворога ракет.
Як хочеться закрити очі і відчути
що це був сон, страшний його момент!
Як хочеться, щоб все це закінчилось!
Щоб жити нам хотілось, як тоді:
радіти , мріяти, сміятись…
Не дивлячись, що завтра день війни.
Але прийшла вона до кожної родини,
когось забрала, вбила, відняла…
Хтось змушений до віку сльози лити
Хтось, просто, душить в собі корні зла!
Прийшла вона зненацька, не питавши.
З лиця усмішку стерла на віки.
В очах тривогу і печаль вона вселила
В душі і серці ненависть до тьми.
Чому? Чому ти з нами так вчинила?
За що? За що дітей з батьками розвела?
За що дитині ногу відірвала?
Чому ти вбила немовля?
Ти людським болем живишся, огидна!
Ти п’єш матусі сльози аж до дна.
Та будь ти проклята на віки!
Тобі не має каяття!
Мої думки блукають восьмий місяць.
І очі вже позбулись всяких сліз.
Я лиш чекаю перемогу й вірю,
що закінчиться страшна ця мить.
Вона ж закінчиться? Ти знаєш!
І прийде той момент,
коли обіймемо ми рідних,
а хтось отримає лиш документ!
Як важко з цим миритись люди!
Несправедливість, смерть, журба…
Хтось це відчув одразу, в одночассі
А хтось не встиг, бо все згоріло, аж до тла.
Як після всього цього жити?
Як відродити в собі людяність, любов?
Як не забути ті щасливі миті,
як ми кохали і кохались без тривог?
Ми маємо все подолати!
Ми сильні!
Ми народ, який не дивлячись на біди
Іде лише до перемог!
Тому наступне покоління,
яке прийде з амбіціями в світ!
Не забувайте про любов, свободу
Яку ми зберегли для всіх.
Не забувайте кожну матір,
якій дано народжувати світ,
Що то не іграшки – вбивати,
Що Ви життя і сенс її усміх!
Не починайте війни між собою.
Не дозволяйте розбрату і злу
Заволодіти серцем вашим.
Втопіть в собі цю рису руйнівну!