Ще одну легенду про Мар’ївську вербу опублікував історик Марьян Корбут, передає NikopolART.
У залитих сонцем лугах стояла одна величезна старовинна верба. Її коріння було надзвичайно потужним, стовбур об’ємним, крона велично зеленою, дерево дуже високим, дотягнутися до гілок можна було, тільки стоячи навшпиньки. Саме тому верба мала велику популярність і пошану серед місцевих мешканців.
У давнину, коли на місці лугу був ще густий гай, місцеві мешканці звернули увагу на вербу, яка росла на галявині біля самого краю гаю, в цьому місці сталося щось дивне: вони стали помічати, що недуги та різні захворювання стали обходити стороною тих, хто відвідував цю вербу.
Лісові птахи також уподобали це місце і почали вити гнізда на гілках дерева. Поступово верба стала священним місцем для мешканців цього населеного пункту, де будь-хто міг отримати допомогу та зцілення.
З кожним роком старовинна Мар’ївська верба, як її стали тепер називати, ставала все вищою, а листя густішим. У цьому лісі росло досить багато різної рослинності, але вона виросла вище за всі інші дерева, гілки її тяглися так сильно вгору, немов вона хотіла торкнутися неба або зовсім полетіти.
Місцеві мешканці почали збиратися біля цієї верби, співати пісень та проводити релігійні обряди. Вони вірили, що завдяки чудовій вербі у них додаються життєві сили, з’являється більше енергії, покращується здоров’я, а будь-які труднощі просто зникають. Люди стали поклонятися Мар’євській вербі і зробили її святим місцем, де можна було проводити цілющі заходи, зміцнювати здоров’я та зцілювати душу.