Вітаємо нового автора на NikopolART! Свою патріотичну лірику презентує Аліна Батин. ***
Місто моє, чим ти живеш? І дихаєш як?
Чи квітнуть ще квіти на клумбах у сквері?
Кажуть що ти разом з “градами” ковтаєш миш’як.
Кажуть що прибережжя твоє, поглинули пащі “холери”.
Місто моє, а чи дозріли вже твої славнозвісні каштани?
Чи буде до школи йти дітвора?
Кажуть що нікопольці – то є справжні титани!
Кажуть що в дітлахів більше немає шкільного двора.
Місто моє, чи маєш ти змогу зустрічати світанки?
Чи омивають дощі твої найтепліші кав’ярні?
Кажуть ще з лютого вікна закрили фіранки…
Кажуть що більше рахунку не мають дні календарні…
Кажуть що замість салютів, тебе фосфором криє.
Кажуть що замість сміху ти чуєш сльози і біль.
Місто моє, хай кожна молитва тебе куполом вкриє!
Й ім’я твоє – Нікополь, лунатиме звідусіль!
***
“Не окриляйте тих, з ким не збираєтесь у небо,”
Вони за вас життя лишитися готові.
Любити вас, то їх жага, потреба
Не відмовляйте ж їм у ніжності й любові.
Не обіцяйте їх кохати вічно,
Якщо не в змозі стриматись тих слів.
Кохання ваш змерзне десь у січні,
Й блукатиме рядками покинутих віршів.
Не окриляйте тих, з ким не волієте літати,
Коли не в силах щастя розділити і біду.
Адже вони клялися цілу вічність вас кохати,
Не залишайте їх одних на тОнкому льоду..
***
Привіт солдате,
Спасибі що живий!
Що бережеш мене, моїх батьків, сестричку, брата,
Що вранці можу прокидатись.
Й ворогів мені не слід боятись.
Ти нас пробач за ніч безсонну й сльози,
За смуток, біль, тривогу.
Що оточують тебе військові грози
І кожен день рушаєш у незвідану дорогу.
Щовечора стаєм ми перед Богом на коліна,
І тихо молимось за героїчний образ твій.
Ти знай солдате рідний, вся Україна – це твоя родина,
Й не покидай своїх крилатих, світлих мрій.
А знаєш бо, солдате,
Що янгол-охоронець Ти, герой!
Тобі немає що узяти і віддати,
Та погляд твій затьмарює красой!
Ти десь далеко там стискаєш у руках рушницю,
З відвагою, безстрашно йдеш вперед.
Тобі для сили слід ковтнути рідної водиці,
Й за перемогу, до гори, летить блакитний твій берет.
Ти знай солдате ми з тобою,
Удень, вночі і кожну мить.
Спекотним літом і холодною зимою,
Ти нас рятуєш, даєш змогу жить!
***
Низький уклін Тобі солдате!
Що бережеш життя для кожного із нас.
Ти став комусь героєм, другом, братом,
Хоч й швидко так минає час.
Одне прошу Тебе солдате,
Живи і тільки не вмирай!
Бо ходить тут десь твоя мати,
Її ж одну не залишай!
***
А я люблю свою країну,
Де зранку чую пісню солов’їну.
Де є садок отой вишневий коло хати,
І над колискою сидить старенька мати.
Де є безмежжя і краса.
Де майорить у квітах і стрічках
Дівчини милої, до пояса, коса.
І до води схиляється калина.
Та про любов співа пісень,
Ще зовсім молода дівчина.
А як шалено минає вітер,
Крізь зелені трави.
І почуття закоханих,
То є неначе виверження лави.
Та варто лиш піти до гаю,
І стане легше на душі,
Немов у раю.
Там все живе,
як ми з тобою.
Й проміння сонячне,
єднається з росою.
Налиті сонцем яблука зрівають
Волошки ж темно-сині,
Так лагідно,
Метелика гойдають.
Стоять понад дорогою тополі,
Й пшениця золота вже достига у полі.
І крізь зелені лісові діброви,
Біжить козак, посупивши від смутку брови.
Він поглядом стривоженим блука,
Куди ж поділася його любов?
Ота казкова, мавка чарівна.
Що серце молодого губить знов і знов.
А я люблю свою країну.
Де розписом покриті білі стіни.
Де гра пісень зажурений кобзар.
Про тяжку долю, долю лебедину.
Де в’є гніздо лелка біла
Яка з поламаним крилом,
Сюди летіла.
І з року в рік,
З приходом літа
Гуцули грають на трембітах.
Де славне місто Києв є,
Й Дніпро широке свої води ллє.
Де герб величний золотом горить,
Блакитно-жовтий прапор вільно майорить.
А я люблю свою країну!
Свій рідний край,
Що зветься Україна!
Фото автора