Дмитро Гелевера поділився своїми спогадами про полеглого захисника з Нікополя Олексія Якубенка. Чоловік загинув 9 травня 2025 року.
NikopolART пропонує Вам прочитати щемливу розповідь Дмитра про Олексія.
***
Олексію, дивився на сторіс, який ти встиг викласти вчора, і не хотів вірити, що він останній. Чекав офіційної заяви. На жаль, Олексій Якубенко, перший пілот екіпажу ударних і розвідувальних дронів, РУБпАК 110 ОБрТРО повертається з фронту на щиті.
***
Двадцять років тому – рівно пів життя – ми у твоєму домі на березі Каховського моря нарізали звукові доріжки для КВК. І не дарма – той КВК, як і багато потім інших, ми виграли. Як і виграли з тобою тричі поспіль студентський чемпіонат з “Що? Де? Коли?”
Полеглий Захисник з Нікополя з другом
Але ми не тільки по-студентськи байдикували, а й відпрацьовували тренінги та, як це заведено на психфаку, ставили експерименти один над іншим. Тому свої дипломи заробили чесно. Й, звісно, не забували в цей час взаємозбагачувати один одного – ділились музикою, книгами, юнацькими думками про всесвіт.
Напевно, через цей культурний зв’язок наше спілкування продовжилося і після вишу. Десять років потому на смерть спільного друга Антона Лейтеса я написав оповідання “Мене тут немає”, про світ-гру в якому є чіткий духовний розподіл між воїнами та цивільними (“мертвими”). Тебе зачепила в ньому фраза: “Живим може бути лише воїн. Він тому і живий, що готовий померти за те, у що вірить”. “Оце місце – сильно!” – сказав тоді ти.
Олексію, ти був справжнім – слова не розходилися зі справами. Послідовний у своєму патріотизмі, ти перший з моїх друзів заговорив українською в тотально, тоді, російськомовному місті. Твоє рішення піти на фронт, – туди, де ти бачив себе найбільш корисним для Батьківщини, – здавалося очевидним. Знаючи тебе, ти не зміг би вчинити інакше. І своїм прикладом, своєю харизмою, впевнений, ти ще надихнув багатьох!
***
Тепер немає ні Каховського моря, ні будинку, в якому ми готувались до КВК. А вчора не стало і тебе, Олексію. Тепер пам’ять про ті КВК, ЩДК та студентські тренінги плекати мені самому.
Та за двадцять наступних після студентства років ти встиг зробити сотні добрих справ та зостатись в серцях тисяч людей, тому пам’ять про тебе житиме ще довго. А у твоїх дітей залишився приклад Героя, який готовий був померти за те, у що вірив.
***
ФБ був для нас містком, через який ми дізнавались про життя один одного. Мені справді були цікаві твої пости, як сподіваюсь і тобі мої. В цьому році ти встиг мене привітати з Днем народження, а я вже, вибач, не зможу. Повір, мені дуже боляче писати ці слова, які ти не прочитаєш. Та хай це буде ще однією цеглинкою в меморіал твоєї пам’яті, якого ти дійсно гідний. Гордість Нікополя! Гордість України!
Хай наші спільні вороги загинуть лютою смерттю! А твоє ім’я, Олексій Якубенко, навіки залишиться в серцях нащадків як символ людини розумної, сміливої та відданої своїм ідеалам! Вічна тобі пам’ять, Герою!
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net