Вишитий рушник – народний символ України! Про його особливості розповіла Людмила Мірошниченко, передає NikopolART
«Хата без рушників – не хата» – говорить українське народне прислів’я:
Подивись, як цвітуть рушники, наче квіти весняні…
Людям радість несуть кольори ті жаркі, полум’яні.
А буває – журба відгукнеться хрестом почорнілим.
Вишивалась судьба – і стривожене серце бриніло.
Рушники, рушники…та краса мої очі милує.
Хоч минають роки, а народ береже їх, шанує.
Рушники – одвічні обереги українського народу.
В українських народних обрядах рушники є символом злагоди, краси, добробуту, щастя, єдності, спасіння. Вони супроводжували людину все життя – від народження до останнього шляху.
Раніше вишивали їх до кожного свята, або урочистої події. Велике значення мають рушники й у повсякденному житті.
Хліб-сіль на вишитому рушникові – це для українців символ гостинності, тому він завжди був у кожній оселі.
Прийняти рушник і поцілувати хліб на ньому – знак злагоди і привітності.
Рушниками обов’язково прикрашали помешкання: ними обводили ікони на покуті, вішали над дверима і над вікнами, як оберіг від злих сил.
Ними оздоблювали портрети, сімейні фотокартки, картини і розвішували просто на стінах та простінках між вікнами…
Використовувалися рушники й у повсякденній роботі. Ними витирали посуд, накривали їжу, продукти, глечики й макітри з молоком та сметаною, маслом чи сиром.
Поширеним у всіх регіонах України був звичай накривати рушником хліб, який постійно лежав на столі.
В оповіданні «Дикий» Григір Тютюнник писав:
«…Санько ще не вжився в самотину, а щодня, йдучи на роботу, уявляв собі, що ось увійде в хату, а на столі, на чистій скатертині біла тепла гора під рушником (хліба мати напекла)…»
Святковими рушниками прикрашали оселі під час великих релігійних або сімейних свят, зберігали у родинах, передавалися від покоління до поколінн
Традиційно в кожній сім’ї вишивався свій сімейний, родинний рушник – яскравий, забарвлений різними кольорами.На ньому, ніби, розквітали букети квітів, буяли «дерева життя», на яких сиділи птахи-охоронці. Особливо ретельно декорувалися рушнички для дітей, адже вони потребували найбільшого захисту від злих сил. Рушнички для дівчаток називалися «росяночками», а для хлопчиків «грайликами»
Повитуха приймала немовлят на вишитий рушник (для хлопчиків вишивалися свої візерунки, а для дівчаток – свої). На хрестини виготовлявся окремий рушник – «крижмо». Куми дарували його хрещеникам для обряду хрещення.
Вишитий рушник – народний символ України!
Особливу роль відігравали рушники у весільному обряді. Весільні рушники кожна дівчина готувала собі зазделегідь. Їх кількість досягала до 15 рушників, а іноді й більше. Зберігалися вони у скринях. Рушниками пов’язували наречених і сватів під час заручин.
При вінчанні молоді ставали на вишитий весільний рушник, під який клалися монети і зерно пшениці чи жита для щастя й добробуту нової сім’ї. Намагалися вони це зробити одночасно, щоб між ними все майбутнє подружнє життя було в злагоді, повазі та в любові.
На весіллях рушники дарувалися старостам і дружкам, якими їх перев’язували через плече.
Рушники брали із собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани – всі, хто надовго відлучався від рідної домівки.
Про це написав у своєму вірші відомий український поет Андрій Малишко:
«І в дорогу далеку
Ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний
На щастя, на долю дала».
Такі рушники були різнокольоровими і кожний колір символізував:
- червоний – любов, тепло, допомогу в дорозі;
- зелений – зустріч з добрими людьми;
- коричневий – щасливу дорогу;
- синій – чисте небо із яскравим сонцем;
- жовтий – здоров’я та удачу.
З рушниками і на рушниках проводжали померлих в останню путь. Такі рушники називалися ритуальними (жалобними, поховальними, поминальними).
На воротях чи при вході в дім завжди вішався рушник.
Жалібний рушник пов’язували на хрест. На рушниках труну опускали в могилу.
Цей звичай зберігся й до наших днів.