В Ужгороді сестри-близнючки з Нікополя Ірина Войцеховська та Ольга Чекалова в’яжуть іграшки. Також вони в’яжуть необхідне для військових.
Про це йдеться на сайті «Суспільне Ужгород», передає NikopolART.
У різний час жінки почали займатися рукоділлям. Зараз вони в’яжуть іграшки та мають власну колекцію.
«Коли у нас масовані почалися обстріли, то я ночувати ходила в підвал. І коли господар цього місця, який відповідав за нас усіх, якось побачив як я сиділа і в’язала шкарпетки для наших хлопців з ТРО. Я в’яжу, а мені не дуже видно, бо і так в окулярах, та й не дуже видно. Він мені дав ніби шахтарський ліхтарик. Удень його заряджав, а коли вимикали світло, він мені його давав на лоба, щоб він мені світив і я могла вночі гачкувати», говорить Ірина Войцеховська
В Ужгороді сестри-близнючки з Нікополя в’яжуть іграшки і допомагають ЗСУ: відео
З початку повномасштабної війни сестри в’язали для військових шкарпетки, рукавиці, шапки, безрукавки, пояси. А коли потреба у теплих речах відпала, почали віддавати на благодійні аукціони для ЗСУ свої іграшки.
«І ті, що були нав’язані, які в’язалися просто так, і сестра в’язала, і я в’язала, я просто брала і вкладала. От зв’язала 5-6 пар шкарпеток і клала мішок іграшок туди. Вони реалізовувалися за кордоном, в Німеччині. Звідтіля вже йшли донати», каже Ольга Чекалова.
Її сестра згадує, при підтримці ГО “Дівчата” на базі Закарпатської обласної бібліотеки, разом із сестрою проводили майстер-класи із гачкування для вимушених переселенців. Тим самим вчили людей відволікатися від тривожних думок.
«У мене був період, коли почалася сильна депресія, я нічого не робила. Беру гачок, починаю гачкувати і депресія йде геть. Ти починаєш думати: які очі поставити, які вушка пришити, яку сукню зробити і ти відволікаєшся. Але весь час телефон… І йдуть смс і ти заглядаєш чи все гаразд, ой, знову прилетіло… Але все-одно — це дуже заспокоює”, – каже Ірина Войцеховська
Жінки говорять, що іноді продають свої роботи. Отриманих грошей ледве вистачає, аби покрити витрати на матеріали для нових іграшок.
«Я не можу зупинитися. Я буду в’язати. Продасться воно, не продасться. Але хочеться так, щоб ця іграшка знайшла свою маленьку дитинку, якій вона принесе радість», додає Ірина
Ольга Чекалова теж в’яже, щоб руки були зайняті і голова трохи відпочила від поганих думок. Найбільше вона сумує за рідним домом.