День Державного прапора України святкують 23 серпня, напередодні Дня Незалежності. Його було засновано указом президента Леоніда Кучми від у 2004 році.
У 2009 році Президент Віктор Ющенко вніс до Указу зміни, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні. Розповідає NikopolART.
18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України постановою «Про прапор України» надала синьо-жовтому прапору статус офіційної символіки країни. 28 січня 1992-го Верховна Рада України ухвалила постанову «Про затвердження Державним прапором України Національного прапора».
Під синьо-жовтим прапором в Україні нині зустрічають іноземних гостей, військовослужбовці складають присягу, працюють українські посольства, він вивішується в ООН.
У статті 20 Конституції України вказано, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України. Державний Прапор України − стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.«На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України постановляю установити в Україні День Державного Прапора України, який відзначати щорічно 23 серпня», − йдеться в Указі Президента України від 23 серпня 2004 року.
Перша історична згадка
Перша історична згадка про поєднання жовтого і синього кольорів датується 1256 роком − днем заснування Львова. На гербі міста поєдналися жовтий лев на голубому тлі. У запорожців також зустрічалися сині прапори із золотими орнаментами.
Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми. Колірна гамма прапора існує вже тисячі років. Появу жовто-синіх кольорів пов’язують з Великим переселенням народів, яке відбувалося 3000 років до н.е. Перша спроба утворити прямокутний прапор з жовтого і блакитного кольорів була зроблена Головною Руською радою на Галичині. А вже у 1848 році за ініціативою Ради на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.
Після Лютневої революції 1917 року синьо-жовті прапори з’явилися у Києві, Одесі та Харкові. 17 березня того ж року було проголошено про організацію Центральної Ради. Відтоді у Києві публічно та на офіційному рівні з’являються символи української державності.
Перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора як нашого національного символу відбулося 22 березня 1918 року − Центральна Рада ухвалила Закон, затвердивши поєднання жовтого і блакитного кольорів як прапор Української Народної Республіки. У 1938−1939 роках синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України, у 1941 році – Української Держави.
23 серпня – День державного прапора України
За радянських часів зберігання синьо-жовтого полотнища вважалося злочином, за який могли ув’язнити на два роки. Поява українського прапора у громадських місцях розцінювалась як надзвичайна подія.За радянських часів за пошанування Українського прапора можна було потрапити до концтабору чи психлікарні.
Та все ж знаходилися відчайдухи, які не боялися ризикувати. Зокрема, 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Задум тих, хто це зробив, полягав у наступному. Будівля розташована біля заводу «Більшовик». Робітники та студенти зранку будуть формувати колони для першотравневої демонстрації і побачать прапор. Це мало викликати резонанс. Через дев’ять місяців КДБ вдалося знайти хлопців, які вивісили прапор. Це були студент вечірнього відділення радгоспу Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса. Вони отримали 3 та відповідно 2 роки таборів суворого режиму.
26 квітня 1989 року у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії. 22 травня 1989 р. у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою. 3 квітня 1990-го − над Львівською міськрадою.
24 липня 1990-го у Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради. Полотнище було попередньо освячено в Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм.